ПРИВІТАННЯ

Президент України Віктор Янукович та Прем'єр-міністр Микола Азаров привітали кінорежисера Марину Вроду з великим успіхом на 64-му Каннському кінофестивалі.

"Завдяки постійному творчому пошуку, таланту режисера ви здобули "Золоту пальмову гілку" - головну нагороду в номінації "Найкращий короткометражний фільм", чим примножили світову славу українського кіномистецтва", - йдеться у вітанні глави держави.

У свою чергу Микола Азаров підкреслив, що здобуток талановитого кінорежисера "свідчить про величезний потенціал і перспективи українського кінематографа".

Високопосадовці побажали Марині Вроді міцного здоров'я, натхнення і нових досягнень.

ТРІУМФ

64-й Каннський фестиваль завершився перемогою американського фільму «Дерево життя» і нашої короткометражки «Крос»

Нагороду українській режисерці Марині Вроді вручали голова журі короткометражних фільмів Мішель Гондрі та французька акторка Людівін Саньє. Марина, очевидно забувши від хвилювання всі інші слова, дякувала за визнання всім по черзі, зокрема учасникам головного конкурсу. У цьому вона значно перевершила Ігоря Стрембицького, який відбувся тільки одним "дякую" за Гілку, надану його "Подорожнім" у 2006 році.

Без слів і сюжету

Чотирнадцятихвилинний "Крос"-безсловесна і безсюжетна історія, акт чистого кіно, де образи й метафори просто нашаровуються. Фільм склався з дитячих спогадів авторки, де переплітаються долі дуже різних людей. Проте є й головний герой. Підліток з пронизливо-волошковими, наче у Пола Ньюмена, очима. Не менше вражає і фінальна сцена фільму, в якій невизначена людина у замкнутому просторі прозорої кулі порпається на поверхні води. Такий собі атракціон, в якому вбачається метафора сучасного суспільства споживання, де розваги дорівнюють ув'язненню.

Створена спільними зусиллями французів (фільм продюсувала Флоранс Келлер, яка працювала в Києві у Французькому культурному центрі) та українців (у титрах фігурує кіностудія FІLM UA та кінокомпанія "Сота Сінема Груп"), ця короткометражна робота доречно передувала французько-українській міжурядовій угоді про ко-продукцію, що її було урочисто підписано під час Каннського фестивалю міністрами культури цих держав.

Найкраща і найочікуваніша

Однак повернімося до переможців головного повнометражного конкурсу, яких визначало журі на чолі з Робертом Де Ніро - улюбленому актору на церемонії закриття аплодували стоячи цілих п'ять хвилин. Головна нагорода фестивалю "Золота пальмова гілка" для "Дерева життя" Терренса Маліка, попри невдоволення деяких журналістів, абсолютно логічна, зважаючи на масштаб цього грандіозного фільму-симфонії, сповненого чудовими образами дикої природи, яскравими характерами, зіграними чудовими акторами (Бред Пітт, Шон Пенн, Джессіка Честейн) і фантастичної музики, де поміж Баха, Брамса та Берліоза інтегровані теми французького композитора Алексанра Деспла ("Дивна історія Бенджаміна Баттона", "Король говорить!", "Привид").

"Дерево життя" - ще й найбільш очікуване кіно цього Каннського конкурсу. На стрічку чекали цілих три роки! Загалом на її створення пішло років з десять. Перші покази супроводжувалися майже штурмом фестивального палацу Канн.

Роберт Де Ніро, пояснюючи вибір журі, заявив, що "фільм такого масштабу як "Дерево життя" і таких намірів ідеально пасує під "Золоту пальмову гілку". Отримувати її на сцену вийшли продюсери, бо, зазначили вони, "містер Малік - дуже сором'язлива людина і тому не зміг особисто прийти на церемонію". Оцінити широту розмаху Маліка вітчизняний глядач зможе вже скоро: 8 червня "Дерево життя" вийде в національний прокат.

Незрозумілий "Драйв"

Тепер про розподіл інших каннських трофеїв. Якщо вірити Де Ніро (а йому не можна не вірити), найбільш запеклі дискусії всередині журі відбувалися через "Гавр" фіна Акі Каурісмякі, "Сплячу красуню" австралійської літераторки Джулії Лі, "Патера" французького ветерана Алена Кавальє та "У нас є Папа" Нані Моретті. Але жоден з цих фільмів у фінальний список переможців так і не потрапив.

Гран-прі фестивалю дісталося одразу двом учасникам. Бельгійським братам Дарденн - за близьку до геніальності драму "Хлопчик з велосипедом" про підлітка, який страждає комплексом непотрібності та шукає свого батька, який його покинув. У Дарденнів в активі вже три каннські трофеї - "Золоті пальмові гілки" за "Розетту" (1999) і "Дитину" (2005), а також нагорода за сценарій до "Мовчання Лорни" (2008).

Другий лауреат Гран-прі 2011 року - турок Нурі Більге Джейлан. Журі відзначило його довжелезну, утім, невимовно красиву і глибоку драму "Одного разу в Анатолії", що її було показано насамкінець фестивалю. У картині змальована доба з життя оперативної групи, яка гасає степами за двома злочинцями й шукає закопаного ними небіжчика. У фільмі багато посилань на Андрія Тарковського, якого Джейлан обожнює.

Нинішня половинка Гран-прі - третя каннська нагорода на рахунку Джейлана, який уже має приз журі за "Відчуження" (2003), нагороду FІPRESСІ за "Пори року" (2006) і режисерську пальму - за "Три мавпи" (2008).

Тим часом "Гілка" за режисуру 2011 року демонструє найбільш незрозуміле рішення журі. Нагороду віддали німцю Ніколасу Віндінгу Рафну за хай і милий, та непереконливий голівудський дебют "Драйв". За сюжетом американець Райян Госслінг грає каскадера, який щовечора підробляє перевезенням усілякого роду небезпечних осіб.

Де любов, там і сльози

Чоловіча частка в акторській номінації дісталася чарівному французу Дюжардену за роль у німій чорно-білій стрічці "Артист" - одній з найяскравіших комедій Каннського конкурсу. За два дні до церемонії закриття в британському павільйоні на кіноринку відзначили спеціальним призом "Палм Д╘Ог" ("Собача пальма") англійського песика, що грав поруч з Дюжарденом у тій самій стрічці.

У жіночому заліку перемогу святкувала американка Кірстен Данст, яка зіграла в "Меланхолії" скандального данця Ларса Фон Трієра. Тендітній француженці Мейвен віддали Приз журі за геніальну драму "Полісс" про будні паризького відділку спеціальної поліції зі злочинів проти дітей. Її вихід на сцену - найкумедніший номер церемонії. Хвилини три режисерка просто голосно дихала в мікрофон, потім довго перелічувала всіх, хто їй допомагав, а насамкінець заплакала. Разом з нею, але в залі, плакав і Люк Бессон. Їх з Мейвен зв'язують давні стосунки: саме з цієї жінки він писав головну героїню "П'ятого елемента" (1997).

Кращим сценарієм визнано занадто балакучу ізраїльську "Примітку" - про батька і сина, тлумачників Тори, які ніяк не можуть пережити успіхи один одного. Таке дуже локальне ізраїльське кіно з характерним гумором. А головною і, либонь, єдиною несправедливістю стало ігнорування журі Тільди Суінтон, якій стовідсотково мала б належати нагорода за бездоганно і незабутньо зіграну матір у драмі "Нам треба поговорити про Кевіна".