В Україні чимало сіл не мають сільрад. Тому ініціатори реформи місцевого самоврядування розробляють документи, згідно з якими кожне село буде представлене в цих органах. Передбачається, що там, де проживатимуть більш ніж 50 людей, впровадять посаду сільського старости-держслужбовця. А кількість територіальних громад у країні планується зменшити. Про те, наскільки доцільним є таке зменшення, на сторінках «УК» розмірковують експерти.
По довідку доведеться їхати за 20—30 кілометрів
Володимир ГРОНА,
голова Купріянівської
сільської ради
Вільнянського району
Запорізької області:
— Твердження про те, що в результаті реформи місцевого самоврядування та територіальної організації влади в Україні замість 11 500 громад має бути не більш як 1500, завдає нам неабиякого смутку. Так можуть думати ті, хто ніколи не працював у сільській раді на території України і приїхав з Америки або Західної Європи, де економічна забезпеченість, щільність заселення, розвиненість доріг, соціальної інфраструктури та економіки в десятки разів вищі, ніж у нас.
Уся інфраструктура, в тому числі і дороги, в нашій державі склалася ще за радянських часів, територіально — під колгоспи. А тому з об’єднанням кількох сільських рад в одну громаду може статися так, що людям по довідку до сільради нової об’єднаної громади із села на відстані 8 кілометрів необхідно буде їхати через райцентр (а це ще 20—30 кілометрів). Те ж саме стосується і водопостачання.
В одній об’єднаній громаді буде два, три водогони або частки водогонів із сусідніх громад. Як привести цю роздробленість до системи? Скільки необхідно часу та коштів, щоб вирішити шляхові, водогонні, соціальні проблеми? Чи прораховували на державному рівні фінансові витрати?
У відносинах між центральною владою та місцевим самоврядуванням завжди була жорстка вертикаль. У радянські часи голова сільради ходив на наряди до колгоспу, тому що там вирішувались фінансові та соціальні питання. А якщо там виникали певні проблеми, то він звертався до районної влади.
Після ліквідації колгоспів, у державі не було прораховано соціально-економічну базу сільських рад. Її формували згідно із податками, які не забезпечували й половини планових потреб, а допомога від держави йшла через жорстку адміністративну вертикаль. Насамперед забезпечувались ті сільради, голови яких були «своїми» (за партійної належності), інших партія влади фінансувала за залишковим принципом.
Наприклад, бюджет нашої сільської ради у 2012 році в порівнянні з 2011 роком було зменшено на 21%. Крім забезпеченості на виплату зарплати та оплату за енергоносії було виділено аж одну тисячу гривень на благоустрій п’яти сіл! Тому майже всі сільські голови району стали членами провладної партії.
У життєдіяльності сільрад ринкові принципи ресурсного забезпечення ніколи не працювали. Це стосувалося міст і селищ. Брак коштів на елементарні потреби змушував сільського голову йти до голів фермерських господарств з протягнутою рукою щодо вирішення нагальних питань. А далі справа складалася відповідно до моральних принципів сторін, а з погляду на вищі еталони влади — частіше виливалась у корупційні рішення на сільському рівні.
Що, на наш погляд, потрібно змінити перш за все:
1. У 2014 році на районних асоціаціях сільських та селищних рад розглянути питання стосовно проблем шляхового сполучення, а також соціального та адміністративного обслуговування населення. У 2015 році обговорити прийняті асоціацією пропозиції щодо об’єднання сільських місцевих рад і провести громадські слухання цього питання. Відповідно до результатів проводити вибори.
2. Ухвалити на законодавчому рівні рішення стосовно введення додаткового податку на землю (в розмірі 10—30 гривень за один гектар), які б надходили сільській раді на окремі рахунки для вирішення соціальних питань (шляхи, соціально-культурна сфера, освітлення, забезпечення водою, газом та ін.). Головне, щоб ці кошти не мала права забрати держава і вони не використовувались на інші цілі.
3. Надати право сільським радам розпоряджатися всією землею у межах сільської ради. Мається на увазі не оформлення та реєстрація землі, а погодження із сільською радою переоформлення прав договорів оренди, купівля-продаж, використання тощо.
4. Надати право зробити платними низку адмінпослуг (надання довідок, інформацій, характеристик і т.д.). Збільшити розміри сплати держмита за нотаріальні дії.
5. Податкові кошти від підприємств, організацій всіх форм власності повинні надходити за місцем їх фактичного розташування, а не за місцем реєстрації. Так, на території нашої сільської ради є чотири підприємства, які сплачують податки іншим адресатам, але при цьому забруднюють саме місцеву екосистему.
Чиновники обмінюватимуться інформацією, а не ганятимуть людей
Юрій ГАНУЩАК,
експерт з питань територіальної
організації влади, радник
віце-прем’єр-міністра —міністра
регіонального розвитку, будівництва та ЖКГ:
— Можна зрозуміти побоювання жителів щодо погіршення рівня та якості обслуговування, як і страх керівників органів місцевого самоврядування втратити роботу. Хоча, зрештою, виборність посад не передбачає довічність перебування на них. Тому потрібно завжди бути готовим до змін системи управління владою на території, яка давно цього потребує.
У цьому ракурсі виступи в ЗМІ сільських, селищних, міських голів слід вітати, оскільки вони відображають різні думки, зокрема чутки та міфи, які мало пов’язані з реальними пропозиціями щодо реформи місцевого самоврядування, декларованої урядом. І потреба роз’яснення суті цієї реформи є дуже актуальною.
Насамперед, про територіальну реформу, яка є лише інструментом створення дієздатної місцевої влади, а не самоціллю. Якщо в більшості з 11 тисяч сільських рад немає дитячих садків, амбулаторій, шкіл, — для чого потрібен такий орган влади? Видавати довідки? Про що?
Однією з цілей реформи є ліквідація всіх таких документів, тим паче, що в часи ІТ-технологій їх легко підробити. Треба примусити чиновників обмінюватись інформацією між собою, а не ганяти людей від установи до установи.
Скільки має бути громад — основи рівня самоврядування — буде визначено під час їх формування відповідно до чітких критеріїв. А вони прості: наявність усіх бюджетних установ, необхідних для надання різноманітних соціальних послуг.
Якщо на території сільради немає бізнесової активності — амбіції потрібно приглушити. Знову ж таки, якщо більшість жителів працює за межами такої сільради — демографічні перспективи для неї невиразні. Тому громади переважно формуватимуться навколо містечок, селищ, великих сіл із доступністю 15—20 кілометрів до центру.
Велика кількість людей такої громади щоденно працюватиме на її території, поповнюючи бюджет. І моделювання такого підходу дійсно дає показник 1300—1500 громад. Замість 488 нинішніх районів, де нині насправді надається більшість соціальних послуг. Тобто громада — це як нинішній район, тільки вдвічі-втричі менша. І послуги насправді наближаються до людини. А якщо в деяких центрах новостворених громад не працюватимуть державні установи, які надають такі послуги безпосередньо людині, — вони будуть створені. Це відділки міліції, РАГС, Пенсійного фонду, соцзахисту, а також станція швидкої допомоги.
Я поділяю стурбованість щодо поганої якості доріг. Але їх потрібно утримувати незалежно від територіальної організації влади. Дійсно, інколи існує потреба безпосереднього контакту жителя та особи, наділеної правом представляти органи самоврядування. Це — староста, відновлення статусу якого після столітньої перерви передбачає реформа. Він є своєрідним «єдиним вікном» для селян, тобто допомагатиме їм оформляти документи для отримання соціальної допомоги, пенсій, слідкуватиме за благоустроєм, миритиме сусідів за межу. І він буде в кожному селі, тоді як у 16 з 27 тисяч населених пунктів тепер немає жодної влади.
Щодо фінансової спроможності, то вже нині дослідження свідчать, що тільки громади чисельністю понад 3,5 тисячі жителів мають економічну привабливість. І спроможні також організовувати управління землею, ефективно розпоряджатись бюджетними коштами. Очевидно, що розширення права рад регулювати ставку податку на землю покращить фінансовий стан їхніх бюджетів. Але чи готові будуть малочисельні ради брати на себе політичну відповідальність за встановлення високого рівня податків для утримання благоустрою території та бюджетної інфраструктури на належному рівні?
Зрештою, реформа передбачає, що безпосередньо формування громад відбуватиметься на рівні областей, а не столиці, із залученням всіх місцевих керівників. І ніхто тоді не скаже, що рішення прийнято кулуарно, без обговорення, що думки не почули. Але рішення має бути ухвалено.
Матеріали підготувала Вікторія КОВАЛЬОВА, «Урядовий кур’єр»
Ми в Google+