Час від часу подумки повертаюся до однієї розмови. Співбесідник — голова сільськогосподарського підприємства. Він із тієї плеяди сучасних господарів, завдяки яким відроджуються занепалі поліські села: люди одержують роботу, дорогу, газ і водогін, не лишаються поза увагою і життєво важливі заклади — ФАП, школа, дитсадок тощо.

«Хочеться, аби село було чистим і красивим, щоб тут приємно було жити й працювати», — сказав щиро. А потім розповів, який казус одного разу вийшов із цього бажання.

За селом був «прописаний» великий смітник. Незважаючи на регулярне централізоване вивезення домашнього мотлоху, населення вперто накидало велику антисанітарну купу. Її прибирали, розрівнювали грунт, та через деякий час на фоні мальовничих краєвидів знову височіло пістряве безладдя. Тоді голова сільгосппідприємства після чергового весняного суботника вирішив розібратися з цією проблемою раз і назавжди. Він звелів переорати той клаптик і засіяти гарбузами.

Здавалося б, спрацювало. Чисте довкілля радувало свіжою зеленню. І все було добре, доки не приїхала перевірка. Прискіпливий молодик оглянув господарство, звірив документацію і… нарахував збитки, нанесені державі. За посіяні гарбузи…

«Ось так я ославився на всю область. Знайомі сміялися: чи тобі, мовляв, своєї землі мало? — емоційно розповідав співрозмовник. — Ніхто не рахував, які збитки екології наносив смітник. І ніхто не порахував, чого варте чисте повітря і чисте довкілля. І скільки власних коштів я витратив на розвиток соціальної сфери села. А от що «наніс збитки», дізналися всі…»

Це той випадок, коли стає образливо: Феміда справді сліпа, бо, не вдаючись до сентиментів, ставить в один ряд людину, яка зробила добро, і тих, хто свідомо пішов на порушення і наніс збитки державі заради власної наживи.

Саме про таких ділків стало відомо нещодавно: посадовці сільської ради в ІV зоні відчуження видавали деяким односельцям підроблені довідки, «подовжуючи» час їх проживання на цій території. «Липовий» документ разом із посвідченням особи, постраждалої внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, давав право на скорочення пенсійного віку на 5 років. Таким чином двоє жителів села незаконно одержали з держбюджету близько 70 тис. грн пенсійних виплат, ще один — 25 тис. грн.

Звісно, за шахрайство тепер відповідатимуть перед законом усі — і посадовці, і пенсіонери-аферисти. Прочитавши про умільців, котрі ще в 246 році до н. е. зістарювали рукописи і продавали їх як стародавні пергаменти, подумала, що з того часу людство змінилося мало. «Зумів украсти? Молодець!» — дехто сповідує таку мораль і нині. Хоча в цьому випадку, якщо ми вже пишаємося власною цивілізованістю, мало б звучати: «Зумій і відповідати за власні дії». Але в описанні десятки найгучніших шахрайств у світі — від зданого в оренду за мільйон доларів Білого дому до проданої на металолом… Ейфелевої вежі — звучить лише подив на межі із захопленням швидкістю шельмуватих спритників. А про те, чи відповіли вони за свої дії, — ні слова…