Реалії війни, піднесення національної свідомості українців, переосмислення ролі росіян в історії та житті сучасного покоління зробили неприйнятним ще донедавна широке вживання російської мови. Нині вже не почуєш російського шансону в автобусах, не побачиш меню мовою окупанта в кафе, чимало громад демонтують російськомовні написи з офіційних будівель, стел та пам’ятників. Якоюсь мірою це не лише дерусифікація, а друга хвиля декомунізації.

Символіка, яка стала чужою

У наймолодшому місті Ватутіному на Черкащині активно обговорюють можливу зміну назви. Таку ініціативу висловив міський голова Олександр Заборовець. Над питанням наполегливо працює місцева топонімічна комісія. П’ять років тому вже була спроба перейменувати місто. Але проти цього виступили ветерани-шахтарі. Як буде цього разу?

А в Корсуні-Шевченківському, згідно з рішенням виконкому міськ­ради, працівники розпочали демонтаж пам’ятних знаків та їхніх частин, пов’язаних з російською федерацією, та, як ідеться в рішенні, «колоніальною спадщиною на території Корсунь-Шевченківської територіальної громади».

Рух за очищення від російського непотребу в назвах триває. У Черкасах топонімічна комісія, яка діє при міській раді, розробила рекомендації для змін назв вулиць, за які мають проголосувати міські обранці. У процесі роботи виникає чимало деталей, на які раніше громадськість не звертала уваги. Приміром, на житловому масиві Дахнівка одна з вулиць має назву Братів Савченків. Хто ж такі ці брати, на честь яких у радянську добу назвали вулицю? Чи не час виправити ситуацію?

Як свідчать історичні джерела, троє братів Савченків із села Мошни у Другу  світову партизанили в лісах неподалік від рідного села: Феодосій Савченко був командиром загону (за комісара мав колишнього першого секретаря Черкаського обкому компартії Пальоху), Іван — командиром роти в загоні брата, а Григорій — політруком роти в Івана. Як пише краєзнавець Сергій Гречуха у книжці «Мошни. Шлях через віки», до війни Феодосій Савченко був начальником «особотдєла» Чорноморського флоту в Севастополі, а потім — лектором більшовицького міськкому партії в Черкасах. Григорій був головою сільської ради, пізніше — завідувачем районного відділу фінансів. Іван служив в НКВС у Таращі під Києвом. 1983 року після приєднання Дахнівки до Черкас місцевий провулок Набережний отримав статус вулиці, його було перейменовано в дусі тодішньої ідеології на честь братів Савченків.

Як дитячі мрії стали реальністю

Топонімічна комісія Черкас одностайно підтримала пропозицію про перейменування вулиці Братів Савченків на вулицю Братів Касяненків. Їх було незаслужено викреслено з історії міста та всієї держави через патріотизм. Брати Андрій, Іван та Євген — українські авіаконструктори-винахідники, належать до когорти основоположників української авіації. Про них варто розповісти детальніше.

31 серпня 1910 року в Черкасах піднявся в повітря літак, який спроєктували місцеві брати-інженери, одні з перших повітроплавців в Україні Касяненки. Їхні імена золотими літерами вписано у вітчизняне літакобудування. Вони стали авторами шести типів літаків і були третіми в Україні та четвертими в царській росії, які підняли тодішні літальні апарати в небо, писав краєзнавець Василь Страшевич. На його думку, черкасці мали б пишатися, що місто стало другим після Києва й третім після Петербурга в тодішній імперії, де вперше у повітря  піднявся літак.

Розглядаючи пожовклі від часу сторінки журналу «Аэро и автомобильная жизнь» за 1910 рік, в одному з номерів читаємо: «Нас повідомляють із Черкас, що місцевий інженер Касяненко будує власної конструкції аероплан і що найближчим часом тут відбудеться його політ». Саме старший із Касяненків Євген, один із трьох талановитих братів-винахідників, став нат­хненником створення літака. Брати-студенти політеху, майбутні інженери Євген, Іван та Андрій Касяненки стали аматорами повітроплавання, винахідниками аеропланів.

Руська не означає російська

Із петицією про перейменування села Руська Поляна до Черкаської міської ради звернувся один із громадян, пов’язуючи назву із сусідньою державою. Та одне з найбільших сіл України, яке розкинулося неподалік обласного центру, не входить до територіальної громади Черкас. А ще вирішувати такі питання згідно з чинним законодавством має Верховна Рада України, враховуючи, звичайно, думки й побажання Руськополянської ОТГ.

Звичайно, можна зрозуміти прагнення максимально дерусифікувати своє село, оновивши його назву. Особливо після тих звірств, які чинять російські військові в окупованих містах і селах. Однак варто уважніше придивитися до історичної назви цього поселення.

Як свідчать розвідки науковців, походження його назви історично обґрунтовано пояснює версія, яка виходить зі зв’язки назв: росів — жителів долин річок Росі та Росави, і полян — племен Середнього Подністров’я. До цієї версії схиляються краєзнавці Черкащини. Отож село з назвою Руська Поляна, найбільш ймовірно, заснували роси і поляни. А перша письмова згадка про нього трапляється в «Люстрації маєтностей Речі Посполитої воєводства Київського, Подільського і Брацлавського» (Варшава, 1877 р.), її датовано 1622 роком.

Є й інші версії походження назви, але жодна з них не пов’язана з росією. Та й логічно, що тяжіє назва більше до Київської Русі, ніж до російської імперії.

Очевидно, люди з’ясу­ють історичні корені й поставлять правильні акценти. Адже не варто вернути все в одну купу, хай і з найкращих мотивів. Надто що пам’ять патріотів, які віддали життя за Україну, ще належить гідно пошанувати, зокрема і в назвах вулиць, соціально-культурних об’єктів, встановленні пам’ятників.