Гончарством у Головківці на Черкащині та навколишніх поселеннях займалися з давніх-давен. Очевидно, поширенню цього народного ремесла сприяли чималі поклади в краї гончарної глини та природна схильність українців до творчості. Відомо, що близько 400 років тому на замовлення польського королівського двору головківські майстри виготовили столовий сервіз на 250 персон, який волами відправили до Польщі. Далі цей витвір уже як королівський дарунок потрапив до Франції. Історичні джерела свідчать, що в цьому краї у ХIХ — першій половині ХХ століття функціонувало чимало різних гончарних осередків. Але «такі, як Головківка, Сунки, Романівка, Гнилець, стали значними центрами виробництва кераміки». Саме тоді Головківка сформувалася як осередок фляндрованого керамічного розпису.
Фляндрівка — специфічна система орнаменту в українській народній майоліці. Вона утворюється під час нанесення фарби на сирий гончарний виріб. Техніка фляндрування полягала у компонуванні патьоків білої, коричневої та зеленої видів глини на червоному або білому тлі з наступним покриттям прозорою поливою. Вона робила кераміку водонепроникною, кольори — насиченими, захищала декорування від передчасного руйнування.
Глиняні миски, як і решта керамічних виробів, здавна відігравали важливу роль у побуті та обрядах українців. У них подавали страви, зберігали продукти, замішували тісто, прали білизну, освячували їжу на великі православні свята тощо. Мисник — дерев’яна шафа для посуду — підвішували в хаті біля дверей з протилежного від печі боку.
Тимчасовий занепад місцевого гончарного промислу в Головківці вдалося подолати лише через багато років. Особливою витонченістю, за свідченнями сучасників, відзначався посуд, створений місцевим майстром Никоном Брюховецьким. Майстерності свого часу він навчався у батька, зрештою, і це логічно, перевершив уміння вчителя. Щоправда, життя розпоряджалося по-своєму — постійно кидало його в різні боки, примушуючи займатися справами, далекими від гончарства. Однак йому вдалося повернутися у ремесло.
Зі створенням Чигиринського державного історико-культурного заповідника Яків Брюховецький наполегливо працює над відродженням головківського фляндрованого підполив’яного розпису. За 15 років він створив тисячі різноманітних виробів. Але найбільше його душа лежала до мисок і тарелів. Лауреат багатьох премій, переможець конкурсів, зокрема й міжнародних, вражав усіх своїми виробами. Його диво-кераміка полонила свіжістю, яскравістю, надзвичайною різноманітністю.
Однак майстри, навіть дуже талановиті, на жаль, не вічні. Комусь треба підхоплювати їхнє самобутнє ремесло. Наступником традицій головківського гончарства став здібний учень майстра Євген Поступайло. Він почав працювати у заповіднику 2006 року. Швидко опанував основи головківського розпису. Його роботи експонували на багатьох персональних і колективних виставках у Чигирині, Черкасах, Вінниці, Києві. Знавці, які могли оцінити твори молодого майстра, зокрема на мистецьких симпозіумах «Чигирин», «Суботів», «Холодний Яр», відзначали їхній високий рівень.
Повернувшись у рідний край зі служби в армії, яку проходив на східних рубежах України, колишній учасник АТО з головою занурився у своє улюблене заняття — руки засумували за гончарним кругом. Приємно було знову відчути вологу прохолоду глини, вона ніби кликала його, слухняно вигинаючись під чутливими пальцями, надихаючи на нові творчі ідеї. Євген добивався, аби кожен виріб був особливим, неповторним. Ґрунтовно вивчивши місцеві та національні традиції декоративного розпису, намагався внести щось своє, вдосконалити вже знайдене попередніми поколіннями. Результатом творчого осмислення глибинних народних традицій головківської фляндрівки та подільського розпису стало унікальне явище в українському народному мистецтві — чигиринська миска Євгена Поступайла.
Недавно в галереї Національної спілки майстрів народного мистецтва України в Києві представили його виставковий проєкт «Чигиринський прорив». Авторські роботи працівника Національного історико-культурного заповідника «Чигирин», заслуженого майстра народної творчості України Євгена Поступайла високо оцінили фахівці і відвідувачі. Нині цей проєкт, що реалізують за підтримки Українського культурного фонду, для багатьох воїнів, які повернулися із зони бойових дій, став прикладом успішної самореалізації та підтримки й збереження культурної спадщини українців.
Євген вважає, що йому ще є над чим працювати, аби й надалі вдосконалювати техніку виготовлення гончарних виробів. Він мріє про створення комплексної програми розвитку гончарства, власну творчу лабораторію, державну й меценатську підтримку народного мистецтва.
Незабаром виставковий проєкт «Чигиринський прорив» зможуть оцінити відвідувачі музею Богдана Хмельницького в Чигирині, де у виставковій залі експонуватимуть колекцію авторських робіт Євгена Поступайла.
Ми в Google+