Жертвою масштабної декомунізації назв населених пунктів і вулиць у Житомирі став загиблий під час визволення міста командир полку Максютов, але чомусь не постраждав пам’ятник колишньому секретареві обкому КПРС Кавуну. Аналогічний приклад парадоксу всеукраїнського масштабу — досі незмінні назви областей, адміністративні центри яких давно перейменовано, і навіть Південно-Західна залізниця, така лише на погляд Москви.
Ще один архаїзм — святкування ювілеїв, що десятиріччями нагадували про заслуги «рідної партії й радянської влади». Ідеться не про заводи, виші чи установи, засновані за більшовицьких часів, а про придумані всемогутнім агітпропом міфи. Одним з них тривалий час була дата створення Академії наук України, яка почала діяти за часів гетьмана Скоропадського, а не майже на півроку пізніше, як стверджували видані за часів СРСР енциклопедії й довідники.
Так само суперечлива дата заснування більшості газет, які ще донедавна були офіційними виданнями обласних органів влади. Наприклад, днем народження «Житомирщини» вважають 17 березня 1919 року, коли видрукували перший номер «Известий» фактично окупаційного радвійськревкому. Насправді офіційні газети місцевої влади у губернських містах тодішнього «Юго-Западного края», як називали Україну в Російській імперії, почали виходити ще з 1838 року. Для Житомирщини, Рівненщини і Волині, які територіально входили до однієї губернії з центром у Житомирі, це були «Волынские губернские ведомости».
Після повалення самодержавства ця газета, як інші «губернські відомості» у Києві, Катеринославі, Харкові, Полтаві тощо, змінювала назву, але не суть, залишаючись офіційним виданням аж до експропріації більшовицькими окупантами. Саме вони ініціювали зміну дат заснування газет, прагнучи викреслити з історії все, що було до них.
Справжня історія найстаріших газет України не лише значно подовжує їхній вік, а й дає змогу по-новому подивитися на нинішню кампанію роздержавлення преси. Так само як засновані більшовиками видання, «губернські відомості» довго залишалися монополістами на газетному ринку. Однак падіння популярності й кількості читачів спонукало до доповнення так званої офіційної частини, в якій друкували тільки документи, неофіційною зі статтями журналістів, науковців, краєзнавців і дослідників історії.
Дозвіл на друк приватних газет створив конкуренцію, в якій на території Волинської губернії спочатку перемагала «Волынь» (українськомовні ЗМІ в Російській імперії були під забороною аж до 1905 року), журналістами якої працювали згодом знані письменники Купрін і Коцюбинський. Однак необхідність самофінансування невдовзі зіграла злий жарт, перетворивши видання на аналог «Волинських губернських відомостей», доповнених, крім передруку офіційних документів, рекламою, світською хронікою містечкового рівня і скандальними публікаціями на догоду смакам обивателів. Промовистий відгук Коцюбинського, який порівняв «Волынь», у якій працював, із «купою гною, а навкруги тебе всякі паразити».
Єдиним свіжим повівом вітру на тодішньому начебто густонаселеному інформаційному полі Волинської губернії, де виходили різноманітні газети від ліберальних до чорносотенних і суто спеціалізованих на кшталт «Єпархіальних відомостей», став журнал «Известия Волынского губернского земства». Фактично це був аналог видань звичних нам місцевих рад, де депутати представляли широкий спектр думок і позицій, відображений у часописі.
Реакцією великодержавних шовіністів і патріотів «руского міра» стали звинувачення «Известий земства» у «пропаганді хохломанії», «оскорблєнії вєрноподданих чувств насєленія», поширенні «дікой мазєпінской окрошкі, отравляющєй смрадом здоровую атмосфєру Волині». Чорносотенців обурювало, що, крім передплатників, видання коштом земства надходило до шкіл, лікарень, волосних правлінь та інших установ. Не дивно, що відразу після початку Першої світової війни «антипатріотичне» видання заборонили.
Напрошується висновок, що не лише форма власності визначає напрям газети та її потрібність суспільству. Понад 100 років тому приватні видання були чорносотенними або бульварно-скандальними, офіційні «Волинські відомості» дотримувалися виваженої позиції, а фінансовані земством «Известия» чимало зробили для національної самоідентифікації малоросів, перетворюючи їх на свідомих українців.
Ми в Google+