Розвідник із позивним «Валдай» — до того, як пішов на війну у складі гірсько-піхотного підрозділу, — викладав російську мову. Коли згадує про школу, пожвавлюється: набігають спомини. Розповідає, як водив дітей у гори дорослими професійними маршрутами, як їх учив і як учився в них.

Участь в АТО для нього стала другим воєнним заліком. Першим була колишня Югославія. Між війнами — вчителювання й різноманітні педагогічні практики. Хоч функціонал миротворця на Балканах і важко порівнювати з роллю вояка на українському сході, проте ця місія у блакитному шоломі дала «Валдаєві» певний досвід, який знадобився нині.

— Ми тут не заради пільг і нагород, хоч це нагадує бійцям, що їх не забувають і вони потрібні, — зауважує розвідник, який має поранення, поважний послужний бекграунд і кілька відзнак. — Досі мрію дорости до офіцерського звання. Хоч маю дипломи двох вишів і неабиякий військовий досвід, та починати гонитву за зірками у 41 рік нібито уже запізно. Проте ще живу саме цією мотивацію. А що може краще надихати воїна, ніж перспектива стати бойовим офіцером?

Геннадій КАРПЮК
для «Урядового кур’єра»