На життєвому шляху зустрічаєш чимало людей. Хтось забувається миттєво, хтось пізніше. Хтось стає тобі небайдужим. Але є такі люди, світ навколо яких обертається швидше. Їх зовсім не багато, і коли вони зникають, здається, чогось твоїй душі не вистачає і немає чим цю порожнечу заповнити. Такою яскравою людиною зі стрижнем та вогником у серці був для мене капітан Костянтин Васюк.
Він мав прекрасну родину, був дуже відомою людиною в Калинівці, вів активну громадську діяльність на Вінниччині, свого часу очолював Калинівську районну державну адміністрацію. Від першого дня активний учасник майдану і доброволець, який з 2014 року став на захист України.
Ми познайомилися в середині березня цього року в Макарові, коли «Калина», це позивний Костянтина, тільки повернувся після поранення. Важка контузія внаслідок авіаудару ще не раз давала про себе знати пізніше. Він повернувся разом з побратимами, навіть не використавши відпустки, якою міг скористатися після виписування зі шпиталю, і головне, розуміючи, що ми майже в оточенні. На КСП батальйону його зустріли як рідного, всі обійняли, й одразу відчулося, як підвищився настрій присутніх.
«Калина» одразу занурився в завдання свого зенітно-ракетного взводу. Після знайомства він розповів про своїх хлопців, їхні досягнення. Особливо пишався бійцем з позивним «Сімка», який 4 березня знищив у Макарові ворожий вертоліт з екіпажем. Було видно, що кожного підлеглого він добре знав і був для них і командиром, і батьком. Звідси і високий дух у бійців, і дисципліна, й усвідомлення важливості та відповідальності поставлених завдань.
Сподіваючись оточити макарівських захисників, ворог періодично завдавав ракетних авіаударів по мосту. Це був єдиний шлях для відходу в разі оточення. Знищення цієї авіації й було завданням підрозділу «Калини». І він дуже переймався, що наявні на той час в підрозділі засоби ураження авіації були корисними в кращому разі для неброньованих вертольотів, і то лише вдень. Пам’ятаю, як він радів після відходу окупантів з Макарівщини, встановивши величезний прапор на автомобіль з написом «Макарів». Хоч це була фантастична новина для всіх нас.
Після Макарова нас переформували для злагодження у складі 46 окремої аеромобільної бригади. Пам’ятаю, як надійшла вказівка сховати Державні прапори України, які були на місцях розташування підрозділів, тому що вони нас демаскували. Мені так і не вдалося переконати «Калину» це зробити. Зійшлися на тому, що він замаскує прапор, щоб його не було видно з неба, але було видно всім із землі. Потім було наступне бойове завдання — південь.
Ті виходи всі запам’ятали добре. На передовій було дуже гаряче фактично щоденно, щогодини. Здавалося, палала земля. Ворог застосовував усе наявне озброєння, зокрема касетні й фосфорні снаряди. Щоденно до десяти разів завдавала ударів ворожа авіація. 20 серпня «Калина» був на КСП, коли почув, що на одній з точок існує загроза прориву ДРГ. Тоді він схопив автомат, чиїсь магазини і стрімголов побіг до виходу, гукнувши: «Комбате, дозвольте!»
Не уявляю, як він неушкодженим під шквальним вогнем дістався точки, але разом із ще одним бійцем вони її втримали. Двох орків знищили, і ворог відійшов, забираючи поранених. Більше спроб прориву там не було. Мабуть, вирішили, що їм протистояв цілий взвод. Якби ця точка впала, наслідки могли б бути дуже складними для нас. Того дня на КСП тільки і звучало: «Калина» — красунчик!»
Зупинилося життя «Калини» надвечір 23 серпня. У День Державного прапора України, який він так сильно любив і поважав. Танковий постріл став фатальним. За годину до цього «Калина намагався» допомогти іншому нашому пораненому командирові, але марно.
Поховали капітана Костянтина Васюка на малій батьківщині, в Калинівці. Величезна кількість вдячних людей громади проводжала Героя в останню путь на колінах. Знаю, що сім’я може пишатися своїм чоловіком і батьком, а громада і Україна — своїм Героєм.
Вадим СТРЕМБІЦЬКИЙ
для «Урядового кур’єра»
Ми в Google+