Колекція кам’яної пластики Дніпропетровського історичного музею поповнилася новими ідолами. Фото автора

Зверхньо і спокійно дивляться вони на нас, ніби знають всі таємниці Всесвіту. Раніше віками поодиноко стояли у степу, нині згуртовані в Дніпропетровському національному історичному музеї ім. Д. Яворницького в одну з найбільших в Україні й навіть Європі колекцій кам’яної пластики. Понад 30 років вона не поповнювалася новими експонатами. І ось днями сюди привезли новачків — двох половецьких кам’яних ідолів і частину третього.

— У нашому музеї зберігається унікальна колекція кам’яних статуй різних періодів — від антропоморфних стел ІІІ тисячоліття до н. е., скіфських кам’яних статуй і до половецьких. На Дніпропетровщині ще багато безгоспних статуй. Багато з них використовують у господарствах місцевих жителів. У нас серце крається, що одна по одній вони зникають. Тому докладаємо максимум зусиль, щоб поповнювати колекцію, — каже заступник директора Валентина Бекетова.

У селі Миколаївка половецький ідол багато років служив лавкою біля двору. Колись прадід місцевого жителя Олексія Мішусти привіз раритет із курганної гряди над річкою Чаплинкою додому. Щоб кам’яній бабі, яка вже почала псуватися, надали належного вигляду і правильно зберігали, Олексій Олександрович віддав її у Дніпропетровський історичний музей.

Другу половецьку статую передали колегам співробітники Петропавлівського краєзнавчого музею, бо там пам’ятник не мав відповідних умов для зберігання та експонування, на ньому почали з’являтися тріщини.

Дуже важкі кам’яні ідоли мало знайти, проблема їх перевезти. Історичному музею це не під силу. Виручив недавно створений у Дніпропетровську приватний музей старої автомобільної техніки «Машина часу». Його директор Михайло Прудніков закликає земляків: «У кого такі раритети — звертайтеся, заберемо, щоб у 2016 році було сто бабів».

Однак привезені «баби» виявилися воїнами-чоловіками з ХІІ сторіччя нашої ери. З їхнього вигляду можемо судити, який одяг та обладунки носили, у що вірили у половецьких племенах. Тепер нові експонати слід законсервувати, щоб вони не руйнувалися далі, і відреставрувати. Але це вимагає величезних коштів, яких музей не має. Та й музейні реставратори в повному обсязі не володіють реставрацією каменю. «Загалом реставратори каменю — це штучні фахівці», — зазначає пані Бекетова.

Колекцій кам’яної пластики небагато. В Україні реставратори каменю є в окупованій Керчі, де також зберігається колекція кам’яних скульптур, але інших періодів. І в Польщі є колекція кам’яної пластики і, напевно, відповідні фахівці. «Як зв’язуватися з людьми, якщо ми не маємо чим платити? Керівник відділу археології музею ім. Яворницького Олександр Старік виходив із проектом реставрації та збирання пам’яток на міжнародні і благодійні фонди. Ніхто не зацікавився», — бідкається Валентина Михайлівна. За її словами, реставрації потребують майже 50 статуй, які стоять на вулиці. На кожну — приблизно по сто тисяч.

Щоб кам’яні баби зберігалися у кращих умовах, 2005 року вирішили організувати лапідаріум. До 2008-го навіть створили відповідний проект, за яким дах для унікальної колекції обійшовся б у 50 мільйонів гривень. Та все застопорилося. Нині це вже інші гроші. Тож половецькі та скіфські баби, які роками стоять під дощем, сонцем і снігом біля історичного музею у Дніпропетровську, змушені чекати на кращі часи.