За останні півроку на Тернопіллі та Львівщині знайшли п’ять архівів різних структур оунівського підпілля. Документи зберігалися традиційно в бідонах для молока. Нещодавно їх представили в Національному музеї-меморіалі жертв окупаційних режимів «Тюрма на Лонцького» у Львові. Чотири архіви належать до другої половини 1940-х, один датують 1951 роком.

Бофон на 50 карбованців. Фоторепродукції документів надав Андрій УСАЧЗа словами Андрія Усача, керівника архіву Центру досліджень визвольного руху, найцікавіші матеріали, знайдені між селами Поручин і Краснопуща на Тернопільщині. Це документи переважно 1948—1949 років, найдавніший матеріал датовано 1941 роком. Дослідники вважають, що цей архів належав Службі безпеки організації, а, можливо, й Проводу ОУН, бо він географічно охоплює всю Західну Україну й навіть виходить поза її територіальні межі.

На Львівщині бідони-архіви повстанців знайшли в Буському, Золочівському і Сколівському районах. У них, каже Андрій Усач, є багато звітів, які писали підпільники про ситуацію в конкретних районах. Є дані про злочини більшовицької влади, інформацію про які хтозна чи можна буде знайти в радянських документах.

Є також протоколи допитів Службою безпеки ОУН різних людей, яких запідозрили у співпраці з радянською владою, розвідувальні матеріали, внутрішні інструкції, повідомлення про загибель повстанців, світлини. Скажімо, є протокол допиту більшовицького агента з Тернопілля. Ця жінка видала радянським спецслужбам свою краянку — зв’язкову УПА, медсестру на псевдо «Домовина». Стало відомо, що такий підпільний псевдонім мала Ванда Горчинська, яка живе нині на Тернопільщині.

Ще жодного разу не вдавалося знаходити в таких архівах картотеку Служби безпеки ОУН. На такі картки натрапили в бідоні з Бережанського району Тернопільщини. Це дані на кілька тисяч осіб, яких підозрювали у співпраці з радянською владою.

Є й трофейні документи, які вилучила Служба безпеки ОУН в заарештованих чи вбитих під час бойових сутичок. А це партійні, комсомольські, військові квитки й різні посвідчення переважно енкаведистів. Збереглася внутрішня документація радянських силових органів.

Один з бідонів був заповнений листівками. Їхній зміст передусім сповнений закликів до різних соціальних верств населення. Є й такі, що закликають українців не спілкуватися російською мовою.

Цікавість викликають і фінансові звіти. Коли підпільники брали гроші чи продукти на власні потреби, вони господарському референтові писали «квити» — квитанції. З одного такого документа дізнаємося, що повстанець забрав 700 карбованців на чоботи, інший повідомляє, що 1000 карбованців витрачено на придбання матерії. Нині за допомогою таких «квитів» історики можуть певною мірою аналізувати фінансову й господарську структури ОУН.

В архіві з Буського району знайшли бофони — мистецьки гарно виконані оунівські та упівські гроші, але, на жаль, вони погано збереглися. Їх реставрують, як і інші матеріали, потім оцифрують і розмістять на сайті «Електронний архів українського визвольного руху».