Приводом до написання статті стала оцінка дій лідерів громадських організацій, які вважають себе й очолюваних ними активістів захисниками селянства України. Насправді ж вони рубають гілку, на якій ще тримається селянська ідеологія, а завдяки їй і державність України. З великим трепетом згадую чвертьстолітньої давності часи, коли доводилося обстоювати підвалини ринкової економіки, завдяки навіть частковому освоєнню яких нині галузь стала визначальною і перспективною в розвитку економіки. Не маю сумніву: якщо в Україні буде освоєно ринкову систему господарювання повною мірою, країна ввійде в число найбільш розвинених, чого остерігаються багато наших заможних опонентів. Моя переконаність ґрунтується на аргументах, які, на жаль, так важко сприймає нинішній політикум.
Як відомо, ринкова система господарювання госпрозрахункова. Принцип її функціонування зводиться до того, щоб витрати на виробництво товарів (послуг) перекривала виручка від їх реалізації. Так споконвіку працювали сім’ї, утримують присадибні ділянки селяни, одноосібні господарі тощо. Так повинні працювати підприємства, об’єднання, регіони, галузі. Той, хто не звик господарювати на цих принципах, виступає проти ринкової системи.
У ринковій економіці все слід порівнювати через єдиний вартісний вимірник і під час формування структури витрат, і в оцінці отриманих доходів. Грошовий вираз вартості — ціна. Це і перша ознака ринковості. Тому той, хто проти ринкової економіки як системи господарювання в окремих галузях чи видах діяльності, виступає проти простих і зрозумілих економічних істин.
Незаперечне твердження, що ринкові відносини охоплюють кругообіг функціонування всіх ресурсів, задіяних у виробничому процесі. В агропромисловому виробництві насамперед це земля, тому у виробничі (економічні) відносини в цій галузі входять і земельні. Одні без одних повноцінно функціонувати не можуть. Тому для повноцінних земельних відносин потрібно, щоб існувало відповідне економічне середовище ринкового змісту (ціна, кредит, податки тощо). Визначальна риса ринкової економіки — рух капіталів. У ньому рахуються з тими, хто володіє капіталом (торговим, фінансовим, промисловим тощо). Якщо ж в аграрному капіталі нема капіталу землі (а його можна визначити через вартість і ціну), аграрна діяльність буде приречена на постійний програш. Ціновий диспаритет неминучий, що і спостерігаємо нині. Ігнорування цієї істини — причина економічних негараздів в цій галузі. Інтерес до праці на землі зникає, селяни виїжджають, села занепадають.
Ринкова економіка — це багатосекторна система. Крім перерахованих сегментів, є ще й купівля-продаж земельних ділянок. Вирішення питань ринку в межах цього сегменту можливе лише після позитивного першочергового розв’язання їх в інших. Тому ринок земельних ділянок має специфіку і відповідні правила, за якими потрібно еволюційно діяти. Але через них ставити під сумнів доречність розв’язання проблем ринку землі загалом економічно неграмотно. Більшість країн, де функціонує ринкова економіка і ринок землі, — підтвердження цього. Тож що довше освоюватиметься ринкова економіка, зокрема ринок землі, то гірше для держави й селян. Питання потребує негайного вирішення. Від цього виграють і держава, й особливо селяни. Бо невирішення цього питання ставить під загрозу існування самої держави.
Петро САБЛУК,
професор, академік НААН,
для «Урядового кур’єра»
Ми в Google+