Через випадки шахрайства з коштами доброчинців і просто через переконання мешканці багатьох українських міст перейшли на адресну допомогу: конкретній людині на чіткі цілі та певні потреби. Для цього волонтери навіть розповсюджують відповідні агітаційні матеріали. Дедалі частіше можна побачити оголошення із закликом про допомогу тому чи іншому бійцю, банери  розміщують їх завдяки добровольцям – благодійникам у людних місцях.

Скажімо, волонтерка, шкільна вчителька (просила не називати імені) не чекає, доки хтось оголосить акцію зі збору коштів, а разом з друзями допомагає військовим. «Коли я почула, що людина просить допомоги, ми зібрали, хто скільки може, і закупили необхідні речі, – розповідає жінка. – Я не входжу до громадських організацій чи благодійних фондів, я сама по собі. І мої друзі, серед яких є лікарі, інженери, техніки – також з власної ініціативи дають свої кошти, щоби допомогти нашим бійцям. Ми обираємо конкретну людину та їй допомагаємо: просить термобілизну – купили найкращу, берци вкрали – ми передали нові, хочуть іменну чашку – будь ласка. Я вважаю, що ми – ті, які живуть на мирній території, довіку у боргу перед тими, хто там – на передовій».

У навчальних закладах: вихователі у дитячих садках, шкільні вчителі й батьки учнів – індивідуально чи класами здають кошти, хто скільки зможе. Щоби самотужки закупити речі, матеріали, інструменти, одяг, яких просять бійці в зоні АТО.

Вчителі однієї з гімназій розповіли, що до адміністрації закладу звернулася мама випускника, який закінчив школу ще 1995 року. Просила допомоги, бо її син служить в інженерно-саперному підрозділі і, за його словами, там дуже погане забезпечення. Звісно, бійці вдягнені та взуті та елементарного обладнання – лопат, кусачок, щипців – там бракує.

– Якби не ця ситуація, ми би і не дізналися про нашого бійця-випускника. Для нас ця інформація важлива, бо ми розшукуємо своїх вихованців, які воюють на Сході, щоби пам’ятати про них і розповідати, – пояснює вчитель з військової підготовки Юрій Харченко і показує стенди з експонатами військової тематики: набої та осколки від зброї різного калібру, що приїхали з передової, фоторозповіді. – Ми формуємо музей – пам’ятний куточок про військові події в країні: «Три війни – три покоління» (друга світова, війна у Афганістані й нинішня – на Донбасі). – Розпитуємо через знайомих, у соцмережах розшукуємо своїх випускників, чимало відгукуються. Наразі більше відомо про випускників, які закінчили школу кілька років тому. Тих, які випустилися понад 10-15 років тому – мало. Маємо вже невеличкий перелік своїх випускників-героїв, збираємо про них досьє, фото. Намагаємося допомагати військовослужбовцям чим можемо. Коли закупимо необхідні речі, будемо шукати спосіб доправити її за місцем призначення, щоби допомога дійшла саме у цей інженерно-саперний підрозділ.
Подібні випадки не поодинокі.

– Це не весна 2014 року, коли на фронт потрібно було усе. Зараз військовослужбовці майже забезпечені, – пояснює волонтерка Жанна. – Щоправда, держава не видає бушлати на овчині для блокпостів, а це дуже треба, і ми намагаємося придбати кожному, хто чергує на посту, бо там – на передовій – справді холодно. Також не видають шкарпеток в’язаних і термобілизну, бо по штату це не передбачено. У рідкісних випадках закуповуємо змінну військову форму. А останнім часом і цього вже не надто потребують. У нас було два випадки, коли відсилали на Схід «змінку», а її повернули цілком новою. Звісно трапляються ситуації, коли на 20-25 осіб може у когось одного «пропасти» амуніція. Тоді виручаємо і таких, але це одиничні випадки.

Наразі немає необхідності, як раніше, одягати і годувати солдатів. Окрім ситуації з добровольцями, там складніші обставини, їм справді потрібно майже все. Тому, коли просять допомогти, варто з’ясувати, куди йдуть гроші, що саме закуповуватимуть і кому допомога дістанеться, – наголошують волонтери.

Дмитро ПАЗЮК
для «Урядового кур’єра»