У січні 1991-го одна з центральних вулиць Рівного, тодішня Комуністична, стала вулицею 16 Липня. Таке рішення ухвалили депутати міської ради після проголошення Декларації про державний суверенітет України.
–– Це була одна з перших вулиць в Україні, що увічнила дату Декларації про державний суверенітет. А декларація стала провісником нашої незалежності, –– каже старший науковий співробітник Рівненського обласного краєзнавчого музею Галина Данильчук. –– Цією назвою Рівне кардинально відійшло від тієї ідеології, яка завжди була чужою його жителям.
Із Рівного та Рівненщини завжди йшли потужні імпульси національно-культурного відродження. І нині з трепетом переглядаю кадри, де серед тих, хто вносить до Верховної Ради України І скликання національний синьо-жовтий стяг, –– наш депутат Микола Поровський. А його побратим український патріот Василь Червоній із харизмою та неоціненним особистим внеском у наше національне відродження?! Гадаю, нині він не менш достойно служить Господові на небесах, аніж служив нам, людям. Перший Президент України Леонід Кравчук народився й виріс у Житині під Рівним, а в самому місті закінчив кооперативний технікум.
Рівняни люблять симпатичну вулицю 16 Липня, яка, до речі, веде до обласного краєзнавчого музею. Чи не тому проєкт «Виставка однієї вулиці» Галина Данильчук свого часу почала саме з неї.
–– У міжвоєнний період ось тут розміщувалася Рівненська українська гімназія, –– йдемо разом з дослідницею історичною вулицею. –– А там далі — українська приватна початкова школа імені гетьмана Мазепи, яку в народі називали «мазепинкою», затим –– перша Рівненська художня школа. До речі, в ній викладав художник зі світовим іменем Георгій Косміаді, який у міжвоєнний період мешкав тут із сім’єю. Щоправда, власного житла не мав — винаймав його. А ще тут жили директор української гімназії та її вчителі. Мабуть, тому й називали вулицю тоді Директорською. За Польщі вона стала Гамера. Коли ж німці зробили Рівне столицею окупованої України, назвали її Кенігсберг- штрасе.
Одна з найстаріших рівненських вулиць змінювала назву шість разів. 16 Липня, сподіваємося, прижилася назавжди. Принаймні у свідомості рівнян. Шкода, що збереглася тут лише третина старих будівель, та й їх швиденько прибирають до рук спритні інвестори, порахувавши дивіденди, які можна мати. А так хотілося б, аби й наші онуки могли доторкнутися до історії, заглибитися в неї. Принаймні представників культурного прошарку міста не полишає бажання зробити ту її частину, що веде до центральної вулиці Соборної, пішохідною.
До речі, на розі цих вулиць є колона Божої матері, яку відродили в 2003-му на місці тієї, що колись захищала рівнян від чуми. А ще меморіал Героям Небесної Сотні та нашим захисникам-рівнянам, що полягли за незалежність у російсько-українській війні.
Нині на 16 Липня –– музична школа №1 імені Лисенка, виставкова зала обласної організації Національної спілки художників, Рівненська дирекція Львівської залізниці, обласний клінічний лікувально-діагностичний центр імені Віктора Поліщука, обласна прокуратура, міграційна служба. А кілька років тому постав ще й пам’ятний знак Георгієві Косміаді. Це ім’я разом із батьковим творчим доробком повернула місту й вулиці, на якій виросла, його донька Надія. Вона продала будинки в Німеччині та Італії й у свої 90 назавжди переїхала в Рівне. Ось так люди, виплекані на колишній Директорській, підтверджують своє горде й незламне у всі часи ім’я рівняни.
Ми в Google+