Синій птах з луганською ознакою
Пантоміма та мультиплікація, ляльки та люди-актори, світлові ефекти та скибочки булки, які роздає Душа Хліба юним глядачам із перших рядів, — ось такий спектакль-містерія за п’єсою Моріса Метерлінка став прем’єрою для луганчан та дебютом для нового головного режисера театру, заслуженого діяча мистецтв України львів’янина Олексія Кравчука.
ДЕБЮТ
Новий головний режисер обласного академічного театру ляльок поставив виставу, яка тривожить душу
Пантоміма та мультиплікація, ляльки та люди-актори, світлові ефекти та скибочки булки, які роздає Душа Хліба юним глядачам із перших рядів, — ось такий спектакль-містерія за п’єсою Моріса Метерлінка став прем’єрою для луганчан та дебютом для нового головного режисера театру, заслуженого діяча мистецтв України львів’янина Олексія Кравчука.
Лукавий режисер хоч і стверджує, «аби відчути безповоротний світ дитячих фантазій, перед виставою потрібно здати свою дорослість у гардероб», мудро веде глядачів крізь «Дивну кімнату», тобто місце, де діти для непосвячених засинають, а для тих, хто знає, прокидаються, через «Царство минулого» й Палац Ночі, щоб, за його власним визнанням, пошукати відповіді на запитання: «Ми спимо, або ми снимося, а може бути, ми прокинулися? Що таке минуле? Напевно, це те, що ми забули. Ми часто забуваємо себе, забуваємо свою любов, інші чудові речі».
Ролі 22 персонажів виконують усього 8 акторів, і всі з незвичайною легкістю переходять з одного образу в інший. Фото обласного академічного театру ляльок
Немає сенсу переказувати сюжет класичної п’єси Метерлінка — філософську притчу про вічний пошук щастя та пізнання світу. Але чи не занадто складний сюжет для дітей у віці семи-дев’яти років?
Тож після закінчення вистави спочатку підійшла до вчителів, аби запитати про враження. Вони відповідали неохоче, мовляв, «це не для наших дітей. Тексти вимовляються українською та ще й скоромовкою, тож треба багато з побаченого пояснювати».
Але діти виявилися куди вразливішими. «Мені так сподобався «Синій птах», коли злітав!» — поспішала висловитися одна дівчинка. Це вона говорила про проекцію птиці на театральну завісу — такий гарний заключний акорд придумав Олексій Кравчук замість звичних артистичних поклонів людей із ляльками в руках. «Душа Води так смішно бризкав на нас!» — сміялися хлопчаки. Це вони під час спектаклю включилися в гру з актором, що зображав Душу Води. Для дітей час пролетів непомітно.
А якщо питання виникли — прекрасно. Услід за італійським драматургом Карлом Гоцці хочеться сказати «ми ніколи не повинні забувати, що театральні підмостки служать всенародною школою». І хіба не чудово, якщо в школі діти говоритимуть із викладачами про «горизонт у житті, за яким треба йти», про те, що таке «синій птах» для кожної людини?