На одному зі стендів в Держархівслужбі країни є фотокопія повідомлення журналу «Архівна справа» 1927 року:  «У другій половині жовтня минулого року сталася видатна подія в історії архівного будівництва України, що має надзвичайно велику вагу і для української історичної науки: з Москви в Україну перевезено старі українські фонди, переважно XVIII віку… Всього передано 4220 великих в’язок в 822 тюках, загальною вагою понад 2000 пудів; на місці свого старого переховування матеріали займали архівні полиці загальною погонною мірою більш як кілометр».

Оті «пуди» — неоціненні свідки нашої історії. А скільки в’язок — великих і малих — щоденними краплинами, струмочками та ріками наповнюють океан архівосховищ. Нині, за даними Держархівслужби, там зберігається не менше п’яти мільярдів документів. Це важко навіть уявити. А є  люди, які документи збирають, зберігають і роблять усе можливе, щоб вони були доступні. Порівняйте: раду п’яти мільярдам документів дають 3870 працівників служби.  38 з них працюють в Українському науково-дослідному інституті архівної справи та документознавства, який започатковано 1994 року.

— Потребу в такому закладі, — каже заступник директора  Олена Мельниченко, — поставило саме життя. Інститут має забезпечувати галузь нормативно-методичною документацією, інструкціями і ще багато чим.

Боротьба з пацюками, — сміється пані Олена, — теж наше завдання. Адже захист сховищ від гризунів, комах, вологості — одна з умов функціонування архівів. А ще інститут здійснює наукові дослідження, координує наукову діяльність державних архівних установ, розвиває міжнародну співпрацю, готує наукові кадри, здійснює експертизу наукових праць.

Як усе це може відчути пересічний громадянин? Майже під час кожного звернення до архівів. Скажімо, ви хочете дізнатися про якусь особу, що жила в минулому столітті. Знаєте лише те, що народилася в певній губернії. Відповісти на ваш запит архівістам допоможе зведений каталог метричних книг. Уже випущено сім томів праці.

Можливо, вас цікавлять засекречені колись документи? За останні роки проведено величезну роботу з їх розсекречення: нині з грифом у сховищах  менше відсотка документів. Є в цьому і внесок  інституту.

Науково-технічний прогрес не обминув і архівів. Оцифрування та копіювання документів стало звичним явищем. На часі — впровадження електронного документообігу.