Неандертальці довгий час жили на території сучасної Європи, поки чергова хвиля міграції не привела сюди новий вид людей – Homo sapiens. Це сталося майже 60 тисяч років тому, і якийсь час неандертальці і Homo sapiens існували пліч-о-пліч, і навіть успішно схрещувалися – до тих пір, поки неандертальці не зникли близько 40 тисяч років тому. Одна з гіпотез зникнення неандертальців говорить про те, що неандертальці не витримали конкуренції з боку людини розумної, і що людина розумна могла їх не тільки побічно витісняти з місць проживання, а й фізично винищити.

З іншого боку, а саме про це йдеться в недавній статті в PLoS ONE, неандертальці могли зникнути без сторонньої допомоги. Археологічні та генетичні дані говорять про те, що до часу появи Hоmo sapiens неандертальці жили не дуже великими популяціями, від 5 тисяч до 70 тисяч чоловік у кожній. Загальна їх кількість в Європі могла бути великою, але ці маленькі популяції не перетиналися одна з одною.

Вчені звертають увагу на ризики, які є небезпечними для маленької популяції. Через обмежену кількість шлюбних партнерів можливість вибору невелика. У такому випадку можуть з’явитися погані варіанти генів (які завжди з'являються в ході природних мутацій), і вони не зникають з популяції, а переходять з покоління в покоління. Це не обов'язково якісь смертельні варіанти генів; вони просто можуть зменшувати пристосування до мінливих умов. При більш-менш стабільному житті такі гени ніяк не зашкодять популяції, але стабільність у живій природі довго ніколи не зберігається – особливо, якщо вивчати еволюційно значимі масштаби, тобто протягом тисяч або десятків тисяч років.

Крім того, невелика чисельність популяції означає, що генетична різноманітність у ній взагалі невелика, а значить, у неї дуже небагато інструментів, щоб пристосовуватися до різких змін середовища. Ситуацію міг би врятувати контакт з іншою популяцією, але неандертальці, судячи з усього, жили ізольовано.

Мала кількість особин у популяції може призводити і до інших неприємностей – наприклад, у популяції не вистачає дорослих особин, щоб захистити молодих від небезпек і забезпечити їх їжею, іншими словами, все менше і менше неандертальців мало шанс дорости до такого віку, коли вони могли подбати про себе самі. У такому випадку коливання чисельності популяцій – наприклад, через епідемії або голодний рік – виявлялися для неандертальців особливо небезпечними.

Автори роботи побудували модель, яка показує, що якщо врахувати все вищесказане, ізольовані популяції неандертальців кількістю від 5000 до 70 000 легко могли вимерти самі по собі лише за кілька тисячоліть. Людина розумна могла прискорити їх вимирання, але прискорити – не означає бути причиною. Щось схоже, до речі, говорять і про динозаврів. У роботі співробітників з Університету Рідінга, йдеться про те, що до падіння астероїда динозаври вже багато мільйонів років як вимирали.

Орест ГОРЯНСЬКИЙ
для «Урядового кур’єра»