Наприкінці вересня минула четверта річниця відходу на небеса подвижника музейної справи — творця і беззмінного директора Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав», Героя України Михайла Івановича Сікорського. А 13 жовтня — 92-га річниця з дня його народження.

Із цієї нагоди  у Переяславі-Хмельницькому відбувся IV Всеукраїнський історико-культурологічний форум «Сікорські читання», організаторами якого стали місцевий педуніверситет імені Григорія Сковороди, громадська  організація «Переяславський скарб» та Національна спілка краєзнавців України. Тут віншували чергових лауреатів премії імені Героя України Михайла Сікорського Національної спілки краєзнавців.

Ними стали  Тетяна Неліна,  директор Фастівського державного краєзнавчого музею; Олена Юзвікова, соратниця М.І. Сікорського, ветеран колективу заповідника; Михайло Гич, меценат, автор  краєзнавчих праць з історії рідного села Єрківці; Олександр Колибенко, старший науковий співробітник Інституту археології НАН України, дослідник пам’яток Переяславщини; Петро Коцур (посмертно), вчитель історії Сакунівської школи Недригайлівського району на Сумщині, автор понад 530 праць; Олександр Остапюк, директор Любомльського краєзнавчого музею на Волині, автор понад 200 краєзнавчих розвідок.

Під час форуму вкотре  йшлося про гідне державне вшанування трудового подвигу і пам’яті про Михайла Івановича.  Згадаймо: восени 1951 року його, історика-випускника Київського університету ім. Т. Шевченка, направили на роботу в Переяслав-Хмельницький для створення місцевого музею до 300-річчя так званого возз’єднання України з Росією. Не було ні приміщення, ні експонатів — лише 36 випадкових речей у будинку А. Козачковського, де бував Т. Шевченко, а в повоєнні роки розмістився дитячий будинок.

Розпочавши фактично з нуля, М. Сікорський із групою таких самих ентузіастів добився, щоб будинок, у якому народився Шевченків безсмертний «Заповіт», став скарбницею великої, але, на жаль, малодослідженої  історії не лише Переяслава, а й Наддніпрянської України.

Творець цієї скарбниці заглядав трохи далі й глибше за помпезне 300-сторіччя. Бо на Переяславщині творилась історія Київської Русі. Тут писали славні сторінки національно-визвольного руху ще до Богдана Хмельницького. Тут примножували українську історію та нашу духовність І. Мазепа, Г. Сковорода, Т. Шевченко. Усе це потребувало пошуку артефактів, дослідження їх і поширення серед нащадків, чим і займався М. Сікорський упродовж понад 57 років.

Михайло Іванович  був одночасно і виконробом, і рядовим трудівником. Але всюди ініціативним і невтомним та далекоглядним із неймовірною інтуїцією фахівця. Тож успішно збирав експонати не лише на Наддніпрянщині, а й на території Росії та Польщі.

Під керівництвом М. Сікорського у Переяславі-Хмельницькому народилися 26 унікальних музеїв. Тому започаткована ним історична скарбниця згодом дістала ймення державного історико-культурного, а потім і національного історико-етнографічного заповідника, фонди якого становлять понад 380 тисяч експонатів. Ці історичні й духовні багатства здобули заповіднику знаність  у всьому світі.

Чотири роки, що минули з дня відходу Михайла Сікорського від музейних справ, підтвердили його генеруючу роль у діяльності колективу переяславських музейників. Велике бачиться ще більшим із певної відстані. Час не применшив ролі і внеску багаторічного керманича-подвижника в розвиток національного історико-етнографічного заповідника. Навпаки. Тому на часі здійснити врешті вдячну місію шанувальників життєвого і творчого подвигу Михайла Івановича Сікорського — присвоїти заповіднику ймення його батька. 

Микола МАХІНЧУК, 
письменник для «Урядового кур’єра»