У селі Світлогірське Кобеляцького району Полтавської області урочисто відкрили швейний цех. Подія у масштабах країни не найвидатніша, але знакова для місцевих жителів, точніше, жительок. Адже надає змогу тридцятьом з них офіційно працевлаштуватися за фахом. І не деінде, а у рідному селі, біля сім’ї. На гідну зарплату та ще й з перспективою її зростання. Вони й раніше шили, але в тіні, нерегулярно і тільки мріяли про офіційне працевлаштування і повний соціальний пакет. І ось їхня мрія здійснилася. 

Античне поселення, пам’ятку археології місцевого значення Велика Корениха-ІІІ, що на території Заводського району Миколаєва, археологи досліджують третій рік поспіль. Цьогоріч на розкопки з міського бюджету передбачили найбільше фінансування за весь час. Завдяки цьому протягом майже двох місяців вдалося дослідити велику площу — понад 200 квадратних метрів. Роботи тривають у балці між південною й північною частинами нинішнього мікрорайону Велика Корениха. 

Майже 40 років Ярослава Хортяні живе в Угорщині. Але з рідною Тернопільщиною, Україною зв’язків ніколи не поривала. Навпаки, всю свою життєву енергію, наснагу й помисли спрямовує на популяризацію нашої країни у світі, згуртування українських громад за кордоном. В інтерв’ю ЗМІ пані Ярослава здебільшого розповідає про свою діяльність, залишаючи поза увагою сторінки із власного життєпису. Для «УК» вона зробила виняток. 

Стихійні лиха, що прокотилися планетою у червні, не вгамувалися й у липні. Глобальні пожежі в Канаді, Хорватії й Чорногорії, руйнівні буревії з повенями у Китаї та В’єтнамі, знищені смерчем і градобоєм тисячі гектарів хлібної ниви в Україні — такі подарунки другого літнього місяця. Мимоволі починаєш вірити, що вищий розум Всесвіту застерігає землян про наслідки їхнього злочинного ставлення до природи. Тисячогектарний пластиковий смітник, виявлений нещодавно з космосу в Тихому океані, колись також приб’ється бідою до чийогось берега. 

ЧИТАЙТЕ В ДОБІРЦІ:

Пілот від Бога

Московське не завжди найкраще

Більшовицькі вчителі нацистів 

«У селі сталася новина», — починається відоме оповідання Василя Стефаника про місцеву моторошну подію. Та за всього бажання такий початок не зовсім доречний до недавньої резонансної події, яка змусила зіщулитися чи здригнутися все село на Донеччині. Бо самі ж люди цього й сусідніх населених пунктів, згадуючи інцидент, знизують плечима: «Новина? Та ні, бо для нас таке, на жаль, нітрохи не новина». Але чому? 

Звичайна двоповерхова будівля колишнього будинку культури в селі Великі Будища, що поблизу відомої на весь світ Диканьки, одразу стає незвичною, коли читаєш вивіску при вході: «Музей українського весілля». Як з’ясувалося, єдиний у країні. Хоч насправді це не зовсім музей у звичному розумінні. Автор проекту і одночасно директорка закладу Оксана Трипільська разом зі своїми «дівчатами» із ансамблю пісні «Берегиня» створили справжнісіньке шоу високого ґатунку, в якому всі екскурсанти стають учасниками, а експонати починають жити своїм колишнім життям. Бо весільне вбрання, рушники, горщики і рогачі, інші предмети побуту були у вжитку жителів села. 

До медичних університетів приходить конкуренція. Цього року при вступі до них уперше впровадили широкий конкурс: відтепер кількість місць державного замовлення в університеті формуватиметься відповідно до запитів абітурієнтів, а не визначатиметься, як це було раніше, «згори». Торік ця модель, згідно з якою державні місця, а відповідно, й фінансування, прийшли у виші, що мали найбільший попит серед вступників, була відпрацьована в університетах, підпорядкованих Міносвіти. «Вона дає змогу сконцентрувати ресурси в сильніших закладах. Ми побачили торік, що порівняно з 2015 роком деякі університети втратили до 40% держзамовлення, бо до них не пішли сильні абітурієнти», — сказала радник міністра охорони здоров’я, віце-президент Київської школи економіки Інна Совсун. 

Для переселенців з окупованих територій Криму й Донбасу із самого початку їх переміщення на території, підконтрольні українській владі, найпроблемнішими питаннями були житло і робота. Час минає, потік переселенців істотно зменшується, а з ним і гострота проблеми. Із житлом люди якось навчилися давати собі раду, а щодо роботи в них з’явилося чимало помічників, готових підставити плече і з пошуком вакансії, і з навчанням. Один з таких помічників — громадська організація «Центр зайнятості вільних людей» (ЦЗВЛ), яка виникла ще з часів Революції гідності. А коли після російського вторгнення ринула хвиля внутрішньо переміщених осіб, ЦЗВЛ переключив діяльність на них. 

Надворі літо, а отже усім платникам за комунальні послуги трохи легше — не сплачуємо за тепло. Та не треба забувати, що це також час, коли слід ретельно підготуватися до нового опалювального сезону. Як тим, хто вже отримує субсидію, повирішувати усі проблемні питання, якщо вони є? А тим, хто до останнього часу державною допомогою з оплати комунальних послуг не користувався, але вважає, що наступної зими самостійно ці суми може й не здужати, слід звернутися до місцевих органів соцзахисту за її призначенням.