Новий сезон варіння солодких кристалів розпочався з позитивними тенденціями в галузі. За інформацією асоціації «Укрцукор», протягом 11 місяців 2016/2017 маркетингового року Україна експортувала понад 750 тисяч тонн цукру, що приблизно вшестеро більше від попереднього року. Стрімке нарощення постачання на зовнішні ринки дало можливість стабілізувати цінову ситуацію на внутрішньому. Крім того, цукор повернув свою позицію істотного джерела залучення валюти в державу. 

Якщо в перші роки незалежності основним імпортером вітчизняного цукру була Росія, то тепер якісно інша ситуація: українське «солодке вікно» бачить весь світ, зокрема країни Африки й Азії. До цього позитиву виробники і держава йшли багато років. Та чи міцні маємо тенденції? Певним чином про це можна судити зі стану справ на Вінниччині, яка традиційно виробляє понад 20% українського цукру.

Цукрова галузь стає рентабельнішою, розширюються ринки збуту: зокрема, вінницький цукор готові імпортувати Китай, Індія та Іран. Фото Володимира ЗАЇКИ

Зберегти ринки збуту

Першим в області розпочав роботу Томашпільський  цукровий завод, до 5 вересня має запрацювати решта. Якщо раніше заводи прагнули приховати один від одного реальні строки пуску, щоб першими продати цукор (бо з настанням сезону ціни обвалювалися), то нещодавно під час наради в облдерж­адміністрації директори цукрових підприємств говорили відверто щодо своїх планів. Причина змін — стабільна цінова ситуація на цукор на внутрішньому ринку. Звісно, конкуренція між виробниками є у  площині,  яка стосується  ефективності всіх ланок — роботи із сировинною зоною, модернізації заводського обладнання, можливостей самостійно вийти на  світовий ринок.

Вирощувати солодкі корені сьогодні вигідно. З-поміж інших культур вони дають найбільшу масу прибутку з гектара. Однак спочатку треба вкласти приблизно 30 тисяч гривень на гектар, що не кожному до снаги. Тож нині ситуація така: у загальній площі посівів цукрових буряків в області частка вертикально інтегрованих структур становить приблизно 70%. Зі своєї сировини вони виробляють 80% обласного цукру: в них вища культура землеробства, ніж у середньому в інших виробників, і відповідно більша врожайність. До того ж вони регулюють доставляння своєї сировини на переробіток, що дає можливість поліпшувати техніко-економічні показники.

Тобто якщо на час проголошення Україною незалежності цукрові підприємства (за винятком цукрокомбінатів) повністю залежали від постачання солодких коренів із господарств, то тепер покладаються на себе. На Вінниччині чотири заводи вертикально інтегрованих структур своєю сировиною забезпечують оптимальний виробничий процес. Безумовно, вони зацікавлені, щоб період перероблення тривав якомога довше, тому охоче спів­працюють з господарствами своєї сировинної зони.

Торік в області брали участь у сезоні шість заводів, які в середньому працювали 115 діб. Це дуже хороший період — мінімальними вважаються 45 діб роботи. За останні роки вони наростили потужності, впровадили нові технології і модернізували обладнання. Результат цього очевидний. Торік вихід цукру з тонни сировини уперше в історії області становив 15,5%. Це європейський показник! Поліпшилася і якість готової продукції. Три заводи в області (жданівський, іллінецький, томашпільський) виготовляють цукор першої та другої категорій, що підвищило його конкурентну спроможність  на світовому ринку.

Нині готові брати вінницький цукор Китай, Індія, Іран. Загалом протягом минулого маркетингового року область постачала його в понад 30 країн. Кажучи це, заступник голови асоціації «Вінницяцукор» Леонід Козодой зауважив: якщо раніше в питаннях експорту власники підприємств покладалися лише на державу, то тепер і самостійно шукають нові ринки збуту продукції. Також прокладають дорогу на зовнішні ринки бурякові вижимки та меляса — побічний продукт від основного виробництва. «Нам треба зберегти ринки збуту, на які вийшли. У нас понад двохсотлітня історія варіння солодких кристалів і сприятливі природні умови для вирощування цукрових буряків. Треба надалі розвивати галузь», — упевнений Леонід Кирилович.

 Потенційно резерви великі. Як з виготовлення цукру, так і меляси та бурякових вижимок, які затребувані вітчизняною економікою. Перспективним є питання вироблення біоетанолу із соку цукрових буряків на стадії дифузії.

Завдання область перевиконає

Два останніх маркетингових роки всі вінницькі цукрові заводи  завершили з прибутками. Фінансова стабільність дала очікуваний результат. Цього року в області площа посівів цукрових буряків до збирання становить 57,5 тисячі гектарів, що на 2,8 тисячі гектарів більше, ніж торік. На жаль, спека влітку стримала ріст коренів. Станом на 20 серпня їхня вага була меншою проти відповідного періоду минулого року на 40 грамів, трохи нижчий і показник цукристості. У деяких інтернет-виданнях зауважують: мовляв, восени підуть дощі, які все виправлять. Досвідчений фахівець Леонід Козодой іншої думки: «Солодкі корені набирають основну вагу у червні-серпні, тому наздогнати вже неможливо». За його попередніми розрахунками, цього року в області врожайність цукрових буряків  у середньому становитиме 380 центнерів з гектара, на переробіток надійде 2,5—2,6 мільйона тонн сировини, з якої буде вироблено 375—380 тисяч тонн цукру.

Квоту «А» на реалізацію цукру на внутрішній ринок області визначено в обсязі майже 349 тисяч тонн, тож експортний потенціал значний. Квота «А» мала надзвичайне значення для цукрових підприємств, коли внутрішній ринок був чи не єдиним споживачем, крім того, на ціну тиснули 500—600 тисяч тонн перехідного залишку цукру. Тепер надлишок дає валюту. Зрозуміло, що внутрішній ринок був і є головним, адже забезпечення потреб у цукрі — питання національної безпеки.

Зі слів Леоніда Козодоя, до нового сезону технічно всі заводи підготувалися добре, вони забезпечені пально-мастильними матеріалами та рештою необхідного. «Є все, була б лише погода на час копання коренів», — зауважив він. За попередніми розрахунками, цього року в області цукрові заводи працюватимуть у середньому 105 діб — до 24 грудня (Жданівський планує робити до 14 січня наступного року), що має дати високий економічний результат. Значну частину свіжого вінницького цукру буде виготовлено з використанням альтернативного палива — вугілля, виробництво тепла з якого на понад 30% дешевше, ніж із природного газу.

Під час обласної наради порушували питання, щоб заводи своєчасно  розрахувалися з товаровиробниками за сировину. Господарства беруть оплату в натуральній формі (так їм вигідніше), що теж свідчить про стабільну цінову ситуацію на внутрішньому ринку. Перший заступник голови облдержадміністрації Андрій Гижко зазначив, що цукрова галузь стає рентабельнішою, розширюються ринки збуту. А збільшення прибутків за рахунок технічного і технологічного удосконалення виробництва підвищують перспективи галузі на майбутнє.

Майбутнє  закладається сьогодні.  Держава, власники цукрових заводів, орендарі земельних паїв аналізують процеси і перспективи. А пересічний громадянин заходить у магазин і бачить чималу ціну на цукор, яка, ймовірно, вирівнюватиметься до зовнішнього ринку. То в чому від розвитку галузі позитив для людини? Насамперед у працевлаштуванні, сплаті податків до  місцевих бюджетів. Якщо торік в області солодкі кристали варили шість заводів, то цього року вже сім: після двох років простою запрацював Соколівський завод — це кілька сотень робочих місць. А наступного року планують відновити роботу ще два цукрових заводи.