Новітні рашистські «асвабадітєлі» позбавляють українців осель, шкіл, лікарень, театрів, музеїв. Вони або горять від російських ракет, як музей Григорія Сковороди на Харківщині, їх розграбовують, а все цінне ординці вивозять на не підконтрольну Україні територію, а там і далі, в росію. Як працюють музейники в умовах війни, як нам рятувати від загребущого сусіда-агресора свій історичний спадок і цінності культури, розмовляємо з директором Тернопільського обласного художнього музею Григорієм ШЕРГЕЄМ.

 У перші години російського вторгнення голова Рівненського обласного об’єднання Всеукраїнського товариства «Просвіта» Іван Вєтров попросив колег зібратися після роботи у скромному кабінеті в Народному домі. По 17-й тут було людно. У настроях переважала стурбованість, але її перемогли цілеспрямованість і бажання невідкладно допомогти армії та територіальній обороні.

Реалії війни, піднесення національної свідомості українців, переосмислення ролі росіян в історії та житті сучасного покоління зробили неприйнятним ще донедавна широке вживання російської мови. Нині вже не почуєш російського шансону в автобусах, не побачиш меню мовою окупанта в кафе, чимало громад демонтують російськомовні написи з офіційних будівель, стел та пам’ятників. Якоюсь мірою це не лише дерусифікація, а друга хвиля декомунізації.

 Під час війни на палітрі життя нації домінують темні кольори. Та це й не дивно, адже тяжко бачити, як твоїх співгромадян убиває ворог. Але ж і надії втрачати ніяк не можна. Вносити в цю палітру яскраві барви можна і треба. Одним з таких яскравих мазків і стало для столичного Голосієва святкування 124-річччя Національного університету біо­ресурсів і природокористування України, яке його колектив присвятив підтримці Збройних сил України.

Усі робочі завдання уряду та інших органів влади проходять в безпрецедентних умовах. Адже повномасштабне вторгнення росії стало найбільшим викликом в історії Української держави за останні 30 років. Цієї весни Україні таки вдалося успішно провести найскладнішу в історії держави посівну кампанію. Було повністю перебудовано логістичні маршрути країни. Тепер потрібно готуватися до найскладнішого в історії України опалювального сезону, який очікує нас цієї зими. На цьому у промові перед черговим засіданням Кабінету Міністрів наголосив Прем’єр-міністр Денис Шмигаль.

Україна веде переговори з кількома країнами та Організацією Об’єднаних Націй про розблокування портів для безперешкодного вивезення зерна. Проте головним гарантом у цьому питанні залишається зброя, яку ми отримуємо від держав-партнерів. Про це сказав Президент Володимир Зеленський, спілкуючись із представниками ЗМІ з нагоди Дня журналіста, повідомляє Офіс Президента.
«Для нас важливо, що ми готові випускати зерно. Ми маємо інформаційний наратив росії про те, що дефіцит харчових продуктів — через Україну, через те, що ми не вивозимо. Це неправда, і ви чудово про це знаєте», — зазначив глава держави.

Почесні консули — не професійні дипломати, проте мають володіти всіма тими якостями, які дають змогу успішно й ефективно представляти країну на зовнішньополітичній арені. Їхнє головне завдання — допомагати українським громадянам за кордоном, якщо ті потрапили в біду, а також відкривати двері для українського бізнесу.
На відміну від послів та консулів, зазвичай почесними консулами у країні стають не іноземці, а її громадяни.  Почесний консул не може бути державним службовцем чи політичним діячем, але щоб ефективно виконувати свої функції, повинен мати широкі зв’язки і знайомства в урядових, громадських та бізнесових колах країни, у якій представляє інтереси України.

 Як відомо, цивілізовані країни протистоять воєнній агресії росії проти України нафтовими санкціями. Шостий пакет санкцій Єврозоюзу проти рф містить ще одне обмеження щодо її нафти, про яке раніше не повідомляли. ЄС вніс у заходи заборону страхування танкерів з російською нафтою.
Нафтотрейдери та судновласники стверджують, що цей захід — один із найсерйозніших фінансових інструментів впливу Євросоюзу, який він має в розпорядженні, щоб завдати шкоди російській економіці. Адже ці санкції можуть підірвати зусилля росії продавати свою нафту в Азії.

У її автомобілі двоє дітлахів: онук і дівчинка — теж уже майже онучка. Настуня з мамою втекла з рідного Слов’янська і опинилася в Малій Любаші під Костополем. Тут їх прихистила в гостинному домі голова громади Світлана Ковальчук.

«Ми всі разом доставляємо допомогу нашим новим жителям. Садочки ще не працюють, — зніяковіла пані Світлана. — Але їх працівників ми залучили до волонтерства, бо прийняли у громаді майже 300 людей зі сходу та півдня України».

Успішне лікування пацієнтів, яких скалічила війна, — підтвердження фахової майстерності медиків. Водночас це ще й акт милосердя, бо людина може повноцінно жити. Але у найскладніших ситуаціях, коли внаслідок вибуху міни, ворожого обстрілу постраждалий позбувається частини тіла, єдино можливий спосіб повернути йому здатність до руху — протезування. Саме на цьому зосере­дили зусилля ініціатори проєкту «Рухайся. Живи», який передбачає безплатне протезування дітей на Закарпатті.