В Україні понад 2,8 мільйона людей мають статус особи з інвалідністю. 80% з них працездатного віку. Зокрема й ті, хто живе без однієї чи обох ніг. Раніше для багатьох із них це означало неповноцінне життя. Нині ж завдяки використанню сучасного якісного протезування люди з ампутованими ногами почуваються не такими вже ущемленими.

Днями довідалася, що за рівнем економічного розвитку Україна нарешті наздогнала (і навіть перегнала) Молдову — найбіднішу країну Європи, тобто в антирейтингу ми вже не останні. Отже, надія не вмерла, вона принаймні жевріє.

Недавно фонд «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва провів у Києві круглий стіл щодо запровадження ринку землі. На ньому презентували результати соціологічного дослідження, проведеного спільно з Українським центром економічних і політичних досліджень імені Олександра Разумкова.

Поліпшення бізнес-клімату, збільшення інвестицій, боротьба з контрабандою, спільне кіновиробництво, співпраця в енергетичній галузі, а також подальше проведення реформ — саме такі питання обговорили делегації України та Словацької Республіки в ме­жах офіційного візиту до нашої держави Президента Словаччини Зузани Чапутової.

В обласному центрі Закарпаття в межах святкування Днів міста провели зустріч з нагоди 100-річчя з часу офіційного вжитку нинішньої назви міста Ужгород. Адже її почали використовувати лише з 1919-го — з часу входженням краю під назвою Підкарпатська Русь до складу Чехословаччини. Раніше послуговувалися угорськомовним відповідником Унгвар.

Ми постійно стверджуємо, що Україна — морська держава, і формально це справді так. Адже маємо вільний вихід в Чорне й Азовське моря, а в наші порти ще заходять судна з усього світу. Проте, коли проаналізувати здобутки і втрати цього комплексу за роки незалежності, то стає очевидним, що пишатися особливо нічим. Не стало одного з найбільших у світі Чорноморського морського пароплавства внаслідок необдуманих, а інколи й злочинних дій тодішніх державних мужів, фактично втрачено судноремонтні підприємства, на ладан дихає і суднобудівна галузь.

Що робити зі спадком українського радянського мистецтва 1920-х? Заборонити чи сприйняти? Яке його місце в новітній українській ідентичності? Чи можлива його «декомунізація»? Чи коректно представляти національний комунізм 1920-х як своєрідну форму націоналізму, а український авангард — як суто естетичну систему, виносячи за дужки їхній політичний зміст? На ці питання немає простих відповідей. Але суспільна дискусія навколо них неповна без комплексного висвітлення феномена кіно 1920-х. На цьому під час відкриття Музею кіно в столичному Довженко-Центрі наголосив його генеральний директор Іван Козленко.

Президент Володимир Зеленський заявив, що санкції проти Російської Федерації залишаються дієвою зброєю дипломатії як єдиного шляху до завершення війни на Донбасі й відновлення територіальної цілісності України. «Ми мусимо завершити війну та повернути свої території. Але я не раз казав: єдиний шлях до цього — це дипломатія. Її потужна та дієва зброя — це саме санкції», — наголосив глава держави під час виступу на 16-й щорічній зустрічі Ялтинської європейської стратегії (YES) у Києві.

Разом зі згорьованими тугою за малою батьківщиною українцями стою біля пам’ятного хреста жертвам голодоморів і політичних репресій на алеї Небесної Сотні у Києві, й одна за одною слухаю трагічні долі їхніх родин. Ось вона, жива колективна пам’ять, у яку, наче пазли, складаються ті долі. Її воістину золота нитка не порвалася під могутнім пресом радянщини, а вплелася в новітню історію незалежної України. І її звідти вже не вирвати! Бо хіба могли подумати батьки холмщаків і лемків, забужанців і бойків, які мовчали довгих пів століття, що їхні діти на повен голос говоритимуть (ні, просто кричатимуть!) про ту велику кривду в центрі нашої столиці? Та ще й так, щоб почули не лише Печерські пагорби, а й увесь світ! Адже в ньому так багато нашого, українського цвіту.