І не хотілося б тривожити те, що вже нібито вляглося, але, вважаю, це буде не без користі. Мова про ситуацію навколо Коритнянської школи Монастирищенського району на Черкащині, точніше про реагування місцевої влади на сюжет одного з центральних телеканалів, у якому кореспондентка дещо критично поставилася до досягнень сільських освітян. Ціла буря звинувачень у необ’єктивності журналіста, в яких фактично не спростовувалося жодного наведеного факту, мимоволі викликає запитання: освіта в нас поза критикою? Закликаючи журналістів співпрацювати з освітянами, але при цьому брати до уваги «лише позитивні приклади», чиновники цим самим лише роблять спробу закрити від громадськості навчальні заклади, зовсім не сприяючи відкритості і співпраці. Чи не під таким суцільним «позитивом» і визрівають кричущі факти зловживань і порушень, зокрема й тих, які виявила недавно прокуратура в організації харчування дітей?  

Художник-дизайнер, майстер голубівництва України Іван Татарчук зі своїх 52 років життя у Тлумачі на Івано-Франківщині 40  захоплюється цими дивовижними птахами і лише 20 — малярством. До голубів його залучив батько, а професію обрав сам.  

Ситуація навколо перемовин української і російської сторін щодо врегулювання сирного конфлікту нагадує розмову глухого з німим. Складається враження, що наша східна сусідка робить усе можливе, аби відтермінувати його розв’язання. 

Жахливий злочин, що стався нещодавно у Миколаєві, сколихнув усю країну. Та й хто залишиться байдужим до нелюдських «розваг» садистів і страждань дівчини! Тим більше, що й дії представників місцевих правоoхоронних органів, м’яко кажучи, були не адекватними ситуації, що й запустило виявлення громадського обурення по всій країні.

З огляду на тяжкість вчиненого злочину проти Оксани Макар та суспільний резонанс, цю кримінальну справу було передано з Миколаєва до Головного слідчого управління МВС України.  Її розслідування взяв під особистий контроль Генеральний прокурор України Віктор Пшонка. 

Для пересічного громадянина назва цієї інституції мало про що говорить. Навіть дехто з колег-журналістів просив уточнити, чим же саме займається ця служба та чи не є вона одним з новостворених бюджетних «нахлібників». Про те, чим продиктована її необхідність у державі, — розмова з головою Державної пробірної служби України Миколою НАЗИМКОМ.  

Протягом останніх сімнадцяти років ситуація, в якій перебувають власники акціонованих чи приватизованих підприємств, час від часу нагадує уривки з сюжету відомого кінофільму «Весілля в Малинівці». Особливо епізод в якому звучить крилата фраза: «Знімай чоботи, влада змінюється».  

Примара децентралізації державної влади блукає нашими теренами вже тривалий час. Вона стукає в двері, нагадує про себе численними  фактами неефективності, а то й неможливості існувати по-старому, коли за величезної подрібненості бюджетних коштів (а в нас нині понад 12 тисяч місцевих кошторисів!) до конкретної людини,  яка живе в маленькому селі, потрапляє хіба що ламана копійка.  

21 березня — день весняного рівнодення. За давньою традицією він вважається першим днем весни і є символом нового життя, нових починань. Ідею відзначати Всесвітній день лісу було подано 1971 року на загальних зборах Європейської конфедерації сільського господарства — з метою широкого обговорення важливості вміння цінувати власні лісові ресурси. Її відразу ж підтримала організація ООН з питань продовольства та сільського господарства (ФАО), у зверненні якої наголошувалось: «Всесвітній день лісів слід використовувати для поширення інформації щодо всіх аспектів багатства лісу, представлених із трьох точок зору — виробництво, захист і відновлення, зв’язок із заповіданням».  

Біля прохідної одного із луцьких заводів, що здає вільні площі в оренду підприємцям, — десятки автомобілів. Це власники дрібних бізнесів з’їхалися на роботу і поставили своїх робочих «конячок» перед входом до підприємства.  

Чи завжди можна бути впевненим у тому, що маломісна маршрутка, яка доправляє вас за межі міста чи селища або ж до іншої області, виконує рейс на підставі всіх установчих документів, тобто їздить легально? Навряд. Скоріше, навпаки. Залізничні та автомобільні вокзали, станції метрополітену стають своєрідним клондайком для свідомих порушників закону і прав пасажирів.