Днями зайшов на один з інтернет-ресурсів так званої Новоросії. Попри те, що є розуміння, як саме і на чиї гроші він твориться, залишилося щонайменше гидливе враження. З’явилося навіть бажання помити руки — через слину, яка бризкає на все українське. Не врятував ситуації навіть перегляд інтерв’ю так званого прокурора окупованого Криму якоїсь Поклонської. У відповідь на прохання прокоментувати трагедію, що сталася 2 травня в Одесі, юна білявка повторила ще за Радянського Союзу не раз чуту сентенцію. Про те, що, мовляв, бандерівську нечисть, яка це зробила, «ми, жаль, що свого часу до кінця не додушили». 

Напередодні Дня пам’яті та примирення, який ми відзначаємо 8 травня, і Дня перемоги над нацизмом 9 травня ми згадуємо про жінок, крізь життя яких пройшла безжальна війна.

Нобелівський лауреат Світлана Алексієвич, яка нещодавно відвідала Київ, згадала, як, працюючи над книжкою «У війни не жіноче обличчя», чи не вперше за кілька десятиліть після закінчення Другої світової зіткнулася з іншим боком правди про неї. Правдою, пов’язаною з долями і переживаннями жінок, яким довелося винести весь тягар страждань і поневірянь страшної трагедії ХХ століття. Адже війна не робить винятків щодо статі, правду про жінку на війні за радянських часів або замовчували, або спотворювали.  

«Коли ще жив у пралісі пралев, коли у небі глибали праптиці» — цих персонажів із вірша Ліни Костенко «Пращур» тепер можемо побачити хіба що в нашій уяві чи в якомусь крутому історичному кіно. Із пралісом, на щастя, простіше. Особисто я подумки переношуся в Угольське лісництво Карпатського біосферного заповідника, де побував ще в часи студентської практики. Велетенські буки з витканими білоцвітником весняним галявинками між ними, встелені опалим листям пониззя, що дихають холодною вогкістю. Дрижаки пробирають від відчуття перебування у чомусь вічно магічному, вектор часу пронизує серце, яке починає тріпотіти в очікуванні, що той самий пралев ось-ось вискочить з-за пишної папороті…

Нині нам є ще чим живити уяву, є те справжнє, із чим можна порівняти картини, які малює мозок, осягаючи поетичні образи.

Перше після Великодня засідання уряду приділило увагу не лише нагальним питанням економічного характеру чи відзначенню Дня пам’яті та примирення й Дня перемоги над нацизмом. Уже у серпні країна святкуватиме чвертьстолітній ювілей своєї незалежності. Як гідно зустріти цю дату, визначити пріоритетні напрями роботи й розподілити фінансування? Відповіді на ці запитання містяться у Плані заходів із підготовки та відзначення 25-ї річниці незалежності України.

Святкувати традиційно розпочинаємо напередодні, коли 23 серпня відзначаємо День Державного прапора. Тоді в Києві та всіх населених пунктах і закордонних дипломатичних установах України відбудеться офіційна церемонія урочистого підняття цього атрибута державності. 

Крок за кроком завдяки достатньому державному фінансуванню прогалини у забезпеченні армії поступово заповнюються. У цьому році Міністерство оборони спрямує 50 мільйонів гривень на закупівлю 145 одиниць броньованої медичної евакуаційної техніки для використання її на сході країни. До кінця вже цього місяця до війська надійде 16 машин, а до кінця року — ще 31. Про це під час брифінгу в Міністерстві оборони повідомив голова підкомітету реформ медичного забезпечення, т.в.о. директора військово-медичного департаменту Міноборони полковник медичної служби Олег Ляшенко.

За його словами, маючи визначену суму фінансування, в міністерстві намагаються забезпечити медичну службу необхідним обладнанням для виконання відповідних завдань. 

Війна на сході загартувала не лише нашу армію, а й кожного з нас. Кількість поранених та ступені тяжкості уражень солдатів змусили традиційну медицину дещо поступитися й дати дорогу офіційним, ліцензованим, але не відомим широкому загалу способам порятунку людських доль — найсучаснішим технологіям регенерації тканин. Яскравим прикладом цього стало підписання торік Міністерством оборони меморандуму про співпрацю в межах соціального проекту «Біотех — реабілітація поранених». Як результат — завдяки новітній технології регенерації пошкоджених кісток 50 бійців поставлено, в окремих ситуаціях, буквально на ноги. 

Шестирічну Настуню влітку 2014 року батьки вивезли від війни подалі. Тож сім’я Варфоломеєвих не бачила, як одразу дві міни потрапили в рідну багатоповерхівку. Зателефонувала бабуся й повідомила, що квартира, де щойно завершили ремонт, повністю вигоріла. «Як у майці та шортах поїхали, так в них і залишилися. Тобто голі й босі, — бідкається Юлія Варфоломєєва, мама Настуні. — Все згоріло. Тепер живемо на орендованій квартирі неподалік. У дитсадок ходимо повз наш будинок. Я намагаюся не дивитися у той бік, бо плачу. А донечка постійно запитує: «Мамо, коли у нас буде свій дім?»

Дев’ятиповерхівка в Лисичанську — єдиний у зоні АТО будинок, який зруйновано під час бойових дій та визнано таким, що не підлягає ремонту. 24 липня 2014 року житло втратили мешканці 108 квартир. 

Рідні Білашки зустріли демобілізованого Ігоря Кучеренка п’янкими весняними пахощами, радісними голосами односельців, які вітали з поверненням із війни. Хоч не був тут лише 14 місяців, а все ніби нове. Рідне, знайоме, а все-таки нове. Та він і сам, на певний час відірваний від свого звичного життя, від сільської роботи, відчував у собі переміни: те, що колись хвилювало, не давало спокою, ніби відійшло кудись на задній план. Головне — діти, дружина, мама, друзі, бойові побратими, річечка Білашка, яка привітно поблискує у вранішньому тумані… 

Є люди, на яких земля тримається; менше таких, які її обертають. Юрій Іллєнко був серед тих і тих своїм. Журналістика подарувала мені зустрічі з видатним українцем. Він до останнього створював масштабні повідомлення у провокаційній формі, які не залишали байдужими співвітчизників із комплексом меншовартості.

«Я у другій половині ХХ століття примудрився опинитися в усіх епіцентрах української  культури», — якось зазначив Юрій Герасимович. Досить скромно. Адже як академік Європейської кіноакадемії, куди обирають завдяки світовому визнанню, він щорічно рекомендував номінантів премії «Фелікс», а вона визначає тренди у глобальній естетиці. 

ЧИТАЙТЕ У ДОБІРЦІ:

Гірка відвертість митця

«Українофоб» із чесним серцем

Мор серед переможців