Приміром, заяви президента Чехії Мілоша Земана чи угорського прем’єр-міністра Віктора Орбана щодо України не додають нам настрою. Що ж насправді криється за їхніми словами? Експерт Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння Дмитро Козлов у книжці «Друзі» Путіна. Міфи і реальність» пояснює висловлювання, дії і вчинки очільників країн, яких вважають близькими до Кремля. І головне: що за цим усім стоїть і як українцям на це реагувати.
Автор заспокоює, що, навіть попри певне проросійське лобі, всі «союзники» РФ — інформаційні фантоми, а не реальні партнери господаря Кремля. Від «друга Росії у Європі» Мілоша Земана небагато залежить — президентська посада у Чеській Республіці другорядна, а фактично перша особа держави — прем’єр-міністр. Антиукраїнські настрої серед чехів — від сприйняття нашої країни як донора низькокваліфікованих емігрантів. «Попри певну неприязнь до України, — стверджує
Д. Козлов, — більшість не почувають симпатій і до Росії, вважаючи її агресивною країною з низьким рівнем життя».
Позиція ще одного симпатика Росії Віктора Орбана — ситуативне політичне маневрування. Підтвердження того — голосування за введення чергового пакета санкцій проти РФ, підтримувані й «пропутінською» Угорщиною, хоч уголос вона називала їх «контрпродуктивними». Слова ж на підтримку дій Путіна в Криму і на сході України перекреслювала офіційна позиція угорського МЗС про нелегітимність кримського референдуму. «Для утримання Угорщини в єдиному проукраїнському руслі зовнішньої політики ЄС Україні слід лише частіше порушувати це питання в Брюсселі, — радить експерт. — І навіть без будь-яких дипломатичних зусиль з нашого боку політика Орбана у більшості ключових питань так чи так залишиться антиросійською».
Не все просто в Росії і з Сербією — найвідданішим партнером РФ серед європейських держав, що не входили до складу СРСР. Попри справді міцні економічні, політичні й історичні зв’язки, за півтора десятка років із часу падіння режиму Мілошевича відносини між країнами майже не розвивалися. На переконання Дмитра Козлова, причина банальна: Москві нічого дати сербам. «Нині Белград дедалі активніше дрейфує на Захід, що, попри всі труднощі сучасної Європи, може запропонувати хоч якесь майбутнє, тоді як держава Путіна, яка стагнує, явно не має наміру жертвувати ресурсами, що різко скоротилися, заради примарного, слабкого і далекого «союзника». У цьому політика сучасної Росії послідовна: олігархічна неофеодальна верхівка готова вивергати потоки великодержавної пропаганди, але коли йдеться про гроші, то навіть реальним союзникам РФ на пострадянському просторі часто вказують на двері».
Автор прогнозує, що президент Росії невдовзі зіткнеться із суворими реаліями, бо ж не можна грати у геополітику з порожніми кишенями. І навряд чи підтвердяться чутки зі ЗМІ про появу російських військових баз на території ще одного кремлівського «союзника» Чорногорії в обмін на інвестиції. Прем’єр Міло Джуканович відкинув цю пропозицію — Захід завжди може запропонувати більше.
Президент Республіки Кіпр Нікос Анастасіадіс теж начебто обіцяв розташувати військові бази, однак із часом це заперечив. А він же демонстративно підтримував дружні відносини з Путіним у розпал кампанії з ізоляції Росії за агресію проти України. До того ж московське лобі на Кіпрі величезне — масова присутність російського капіталу в офшорах плюс туристи, від яких острівна республіка отримує колосальний дохід. Та не авторитетний у європолітиці Кіпр нині переживає тяжку економічну кризу.
Дмитро Козлов аналізує не безхмарні відносини Кремля і з іншими партнерами: Фінляндією, Грецією, Єгиптом, Іраном, Азербайджаном, Вірменією. Окрема тема — Туреччина. Після збитого турками російського Су-24 негативне ставлення до РФ превалює в усьому світі.
Експерт запевняє, що самотня Росія — на шляху до краху, а її друзі — лише Білорусь і Казахстан. Усе решта — «ситуативні альянси», які теж виявляються, як правило, «короткотерміновим збігом інтересів, а не свідомою координацією дій».
«Чому ж у потужної у військовому, політичному й економічному сенсах держави — хай і не світової, але регіональної — зовсім немає друзів? Відповідь на це запитання, ймовірно, прихована у тих самих горезвісних «цінностях», які російська еліта — попри періодичні пропагандистські мантри про традиційну мораль та інші «скріпи» — судячи з усього, вважає вигадкою й «опіумом» для наївних».
Насправді Москва віддає перевагу не союзникам, а маріонеткам. Путін — прихильник так званої реальної політики. І Кремль веде бій без правил, а це, як свідчать історичні паралелі, загрожує поразкою. «У Росії Путіна нині немає нічого, крім військового кулака, — наголошує Дмитро Козлов. — Своїми діями Кремль сам штовхає Україну до структур, наближення яких до своїх кордонів він начебто намагається уникнути».
Віктор ЦВІЛІХОВСЬКИЙ
для «Урядового кур’єра»
Ми в Google+