Де заробити на шматок хліба? Ця проблема турбує багатьох українських заробітчан. Адже не секрет, що за кордоном без роботи залишаються навіть місцеві жителі, не кажучи про наших «шукачів щастя».
— На Заході нині глибока криза, італійці й португальці шукають роботу, а в межах шенгену в них є певні переваги, — каже провідний експерт Інституту соціології НАН України Ірина Прибиткова, — тому українців поступово  витіснятимуть місцеві жителі. Проте я не знаю, що ми будемо робити, якщо вони почнуть повертатись на Батьківщину. 

Розкажіть, будь-ласка, детально, яким є порядок призначення і виплати компенсації непрацюючій фізичній особі, що надає соціальні послуги? Хто має виплачувати ці гроші? Які і куди для цього слід подати документи?

Вікторія ЛЕОНОВА, м. Дніпропетровськ 

У цьому переконаний нащадок легендарного мецената та цукрозаводчика Михайла Терещенка — Мішель. Він приїхав із Франції, аби зробити свій внесок в Україну і розвинути виробництво та переробку льону. Лише цьогоріч засіяли льоном 412 га на  Житомирщині, ще більше — на Чернігівщині та Сумщині. Наша розмова з Мішелем Терещенком, керівником міжнародного проекту «Льон-Десна» — білизна з Десни»,  про те, чому його вибір упав саме на льон, що значить ця культура в сучасній економіці і про перспективи ринку землі в Україні.  

Я пропрацював на Рівненській АЕС із 1979 до 2008 року. З 1980-го працював за Списком №1. У 2008 році пішов на пенсію за віком. Та коли мені нараховували пенсію, чомусь зарахували роботу за Списком №1 лише до 2006 року. А як же ще два роки? Адже працював на тому ж підприємстві і виконував ту саму роботу.

Звертався з цим питанням до місцевого відділення Пенсійного фонду. Та його працівники кажуть, що все мені нарахували правильно. А ось на підставі чого вони так вирішили — не пояснюють. Тож хочу зрозуміти, чи то я неправильно рахую, чи то мене намагаються ввести в оману.

Іван ІВАНЦІВ, м. Кузнецовськ Рівненської обл. 

Щойно чую ім’я Ніни Матвієнко, як у пам’яті враз зринає мелодійне «Ой, летіли дикі гуси — ой, летіли дикі гуси через ліс…» — і настрій стає таким же мелодійно-мінорним. І хоч ця пісня давно стала візитівкою співачки, у її репертуарі — десятки не менш відомих і популярних не тільки в Україні, а й за кордоном творів. Причому хоч дуже часто вони мають конкретних авторів, ці пісні давно стали народними — бо люди їх визнали серцем і душею, а не завдяки різноманітним хитрощам сучасного шоу-бізнесу.

Я працюю шкільним бібліотекарем. Останнім часом помічаю, що моєю роботою намагається керувати хто завгодно: і вчителі, й навіть шкільний завгосп. Тому хочу дізнатися, кому безпосередньо підпорядковується моя посада?

Л. ІЛИК, м. Львів 

Тим часом ідея її постановки виникла спонтанно: фрагмент з оперети В. Ільїна та В. Лукашова, презентований під час гала-концерту на честь закриття сезону в червні, так сподобався глядачам, що це спонукало колектив до створення повноцінної вистави. Щоправда, робота над нею велася таємно, щоб зберегти інтригу до останнього.
За словами Богдана Струтинського, існував певний ризик порівняння вистави з однойменним фільмом, який уже давно здобув  симпатії глядачів, тож довелося «йти іншим шляхом». 

Про загадкове урочище Четатя (що в перекладі з румунської — городище, фортеця) в самих Корчівцях, та й в усьому Глибоцькому районі, споконвіку ходили дивні, навіть моторошні чутки. Мовляв, хто потрапляв у той глухий праліс, втрачав орієнтири у просторі і часі. Ночами там блукає білий вершник, зрозуміло, на білому коні, а вдень лунають якісь голоси, що охороняють нечувані скарби.  

Назву, яку взяв собі фестиваль, майже 100 років тому придумав славетний український режисер-реформатор Лесь Курбас. Так він найменував перший професійний стаціонарний театр у Тернополі, який зорганізував 1915 року.
 «Вечори…» повернулися в місто над річкою Серет у шістдесяті роки минулого століття вже як назва фестивалю. А долучився до цієї доброї справи знаменитий співак Іван Козловський. Голова Національної спілки театральних діячів України Лесь Танюк розповідає, що особисто попросив Івана Семеновича посприяти, аби театральний фестиваль, який тоді ініціювали  тернополяни, мав курбасівську назву.

Кажуть, що курчат зазвичай рахують восени. Та другокурсники Інституту дизайну та реклами, що навчаються на факультеті дизайну одягу Київського національного університету культури і мистецтв, вирішили посперечатися з народною мудрістю, представивши свої перші серйозні роботи на суд університетського журі на початку цієї зими. Роботи, виконані з нестандартних нетканих матеріалів, стали підсумком вивчення однієї з профільних дисциплін — дизайн-проектування (йдеться про методи і техніки формотворення), а заодно — першою спробою заявити про себе вголос.