Кожна людина може поставити запитання, яке її хвилює, за телефоном на урядову "гарячу лінію" й отримати відповідь. "Урядовий кур'єр" продовжує досліджувати, хто найчастіше звертається по допомогу та як влада реагує на запити громадян. Про це - в черговій публікації.

Днями працівники пенітенціарної системи відзначили своє професійне свято. Наша розмова з очільником цього відомства Олександром Лісіцковим торкалася швидше речей буденних - чим живе сьогодні ця структура, покликана перевиховувати людей, які вступили у конфлікт із законом.

Для Василя Панасовича День Перемоги - найдорожче свято. Цього дня він обов'язково зодягає свою генеральську форму і крокує до Меморіалу Вічної Слави. Важко дається хода ветерану, але не звик відступати перед труднощами чи проблемами. Хіба що зовсім сили залишають, то погоджується, щоб підвезли автівкою. Адже, каже, не таке довелося пережити. 

Напередодні Дня Перемоги пам'ять повертає мене до широкого поля поблизу Яготина, де два роки тому відкрито пам'ятний знак на честь загиблих тут у бою з фашистами воїнів-правоохоронців, останніх захисників Києва… 

Увесь світ знає про криваві злодіяння німецьких фашистів у білоруській Хатині, чеському Лідице, французькому Орадурі... У цьому переліку й українська Корюківка, кількість жертв якої у десятки разів більша... 

Федір Іванович - житель села Бистричі Березнівського району на Рівненщині - до останнього любив зустрічатися з молоддю, завжди відвідував місцеву школу, ділився з її учнями своїми спогадами про тяжкі воєнні будні, що стали запорукою Великої Перемоги. Пригадую одну з останніх його розповідей. 

Угорці України - одна з небагатьох етнічних спільнот, які не звикли здаватися на волю обставин. Упродовж довготривалої історії завжди воліли залишатися угорцями, зберігаючи своє національне коріння. 

Якось в автобусі випадково почула розмову двох першокласників. Один запитав другого: "Чому ти сьогодні такий сумний?" А той, трохи поміркувавши, відповів: "Ну добре, ти - мій найкращий друг, розкажу... Знаєш, учора ввечері тато знову прийшов додому п'яний. Посварився з мамою, вони кричали, а я сховався у своїй кімнаті. Та коли він побачив у моєму щоденнику трійку з математики, то, замість пояснити рівняння, відшмагав паском - дуже боляче. Я плакав, просив не бити, обіцяв усе вивчити, та даремно. Татко розлютився так, що навіть маму, яка мене захищала, вдарив. А потім наказав іти спати ще засвітла. Та я ще довго не засинав: батько голосно кричав, а мама плакала..." На очах у малого виступили сльози, але він продовжував: "Та хоч він і б'ється, все ж я його дуже люблю. Але ж битися -погано. Татко мав би нас захищати - ми ж родина. А натомість... Думаю, його насварили на роботі. Та ми ж із мамою в тому не винні. Чому ж він з нами так?!" 

Упродовж багатьох років наш двір нагадував футбольний майданчик. З ранньої весни і до глибокої осені хлопчаки азартно та до самозабуття ганяли м'яча, а верещали при цьому так, що хоч усі вікна зачиняй. Інколи безкомпромісні поєдинки тривали аж до пізнього вечора: вже темно, воріт майже не видно, а гравців додому не заженеш. 

Відомого українського поета Степана Пушика нещодавно відзначили першою премією за кращу публікацію 2010 року журналу "Березіль" - документальну повість про співавтора пісень, композитора Володимира Івасюка "Блискавиці б'ють у найвищі дерева", яка ось-ось вийде окремою книжкою. Ці кошти іванофранківець віддав на передплату журналу школам та бібліотекам. Нам вдалося зустрітися зі Степаном Григоровичем й розпитати про ще не відомі сторінки життя і творчості Володимира Івасюка, описані в повісті, про його життєві пригоди в Івано-Франківську, де він часто бував і не минав хати нашого співбесідника.