На маленькій затишній вулиці Ак. Павлова у місті лева, що неподалік центру, у скверику поряд із головним корпусом Академії ветеринарної медицини вода б’є фонтаном. Але що казати про аварії, віддалені на кілометр-два від «Львівводоканалу», якщо в них під самим носом, за 50 м від головного офісу підприємства, повноводною рікою з-під асфальту витікає чистісінька вода. Потім потік розділяється на два: один «прямує» на вулицю Студентську, другий — на магістральну Зелену. Вода тече годину, другу, третю. Та всім байдуже. Не фіксує, скажімо, обладнання потужного витоку, але ж ручай на всю вулицю пробігає поряд із центральним входом до головного офісу ЛКП «Львівводоканал», куди в’їжджають-виїжджають аварійні машини, інша техніка, а на чималому подвір’ї завжди людно. 

То невже ніхто не помітив вселенського потоку, що проноситься вздовж території? Виявляється, можна не побачити під носом. Чи робити вигляд, що нічого не бачать. Втім, водоканалівці і під лісом, як мовиться, не бачать. Минула година-друга, а біля джерела жодної живої душі. Перехожим доводиться оминати рукотворну річку, аби перейти на протилежний бік: хто вбрід долає перешкоду, а інші обходять чималий шмат дороги, де потік міліє.

— Не вперше тут прориває, — обурюється пані Ольга, яка мешкає у сусідньому будинку. Телефонуємо, та жодної реакції: вода півдня ллється, але ніхто не поспішає ліквідовувати витік. Приїдуть, сяк-так залатають — і такого ремонту на кілька місяців вистачає, а тоді ситуація повторюється. Зробили б раз, як належить, замінили зношену трубу і не доводилося б кожні 2 — 3 місяці ремонтувати.

Більше водоканалівське ноу-хау не витримує (та з певних причин місця проривів не латають старим добрим методом зварювання, не кажучи вже про застосування сучасних новітніх технологій): під тиском води забитий у з’їдену корозією трубу дерев’яний кілок як корок із пляшки шампанського вилітає! Аналогічна больова точка на карті комунікацій ЛКП «Львівводоканалу» — вулиця Тершаківців, що поряд з головним корпусом території Академії ветмедицини. За кілька метрів від фасаду, де проходять комунікації, прориває з періодичністю в кілька місяців. Уже як прорве, навколо збирається багато техніки і люду: трудиться лише екскаваторник, а «консиліум» викопану яму обліпив. Довго на підвищених тонах дискутують, а відтак за вже відомою технологією за допомогою кілка ліквідовують прорив. Після такого ремонту на газоні й тротуарі болотяне місиво залишається, яке іноді не просихає до чергової аварійної ситуації. Невже не можна замінити отих кілька метрів труби і нарешті викреслити згадану територію з довгого переліку проблемних? — дивуються мешканці мікрорайону, яким допекла така безгосподарність водоканалівців. Бо за ті кілька років за кошти, витрачені на ліквідацію аварії, відрізок старого водопроводу можна було б на золотий замінити, враховуючи затрати на пальне та оплату праці такого потужного аварійного «десанту».

Не про золоту, звісно, йдеться, а про нову і надійну. Раніше і ремонтники, й ті, кого безгосподарність посадовців обурює, нарікали на тодішнього керівника вишу: мовляв, не дає собі ради. Та змінився керівник, а ситуація без змін: вода й надалі пробиває собі шлях крізь зношену та латану-перелатану трубу. А тим, що вода підмиває фундамент, ніхто не переймається, хоч мало б насторожити. Бо невідомо, як довго витримає таке випробування водою будівля головного корпусу.

З інтервалом кілька місяців приїжджає на виклик аварійна бригада і на вулицю Академіка Павлова: упродовж літа й осені жителі тричі викликали сюди аварійну бригаду. Гадаєте, одразу приїхали? Нічого подібного. До кінця робочого дня ще було понад годину часу, однак за викликом ніхто не приїхав, хоч із Зеленої до Павлова їхати не більш як п’ять хвилин. Відвертість диспетчера, який працював того дня, просто здивувала. Аварійні бригади, повідомив працівник ЛКП «Львівводоканал», вночі(!) не працюють, — і поклав слухавку. Після чого довго набирала номер гарячої лінії 15 – 51, але він тривалий час був зайнятий. Хотілося дізнатися, в чому специфіка роботи аварійної служби і куди треба телефонувати, аби приїхали ремонтники. А чиста питна вода бурхливим потоком текла ще три дні.

І трохи більш ніж через місяць знову довелося викликати аварійників за цією самою адресою. Скільки витекло води, ніхто не рахував, навіть попри те, що у Західному регіоні води катастрофічно бракує. Може, якби керівники спеціалізованих підприємств розраховувалися за втрачену зі своїх гаманців, вони б спробували навчитися в англійців берегти її стратегічні запаси?..