Коли в автомобілі щось не так з електронікою, якою сучасні машини буквально нашпиговані, кожен водій знає: треба шукати вмілого майстра. Клієнтам нового сервісного центру НВФ «Урожай», що відкрився півроку тому в Козині Миронівського району Київщини, пощастило, адже автослюсарі тут дуже кваліфіковані. Є в дружній команді сервісного центру фахівець Олександр Лада, який спеціалізується на діагностиці, ремонті та налагодженні електроніки. Цікаво, що складну професію Олександр Михайлович освоїв самотужки, а за фахом він... музикант. Як же вдається йому суміщати холодні ритми роботи моторів із грою на музичних інструментах, де потрібні особлива чутливість, політ фантазії?
Техніка вабить не менше, ніж музика
Легковики та вантажівки, які під час сезонних робіт із філій сусідньої Канівщини та Миронівського району заїжджають до сервісного центру, потужні й сучасні. Хоч технології рік у рік удосконалюються, слюсарі теж не відстають, поглиблюють знання, поліпшують уміння. Для Олександра Лади електроніка таких автомобілів — як відкрита книжка. А почалося все зі знайомства із простим комп’ютером ще у 1998 році. Тоді й сформувалися знання з механіки, автоелектрики — у цих сферах Олександрові вже тоді не було рівних.
Аби до кінця зрозуміти інженерні секрети, прочитав не одну дюжину книжок, спілкувався з такими самими ентузіастами. Поступово став фахівцем у цій галузі. Ось один з недавніх прикладів: щоб не замінювати зіпсовану деталь блока антиблокувальної системи, яка коштує більш як 20 тисяч гривень, відремонтував її, використавши деталі вартістю кількасот гривень. Тепер система працює як годинник.
Як зізнається слюсар, любов до техніки в нього з восьмирічного віку. Тоді старший брат подарував йому зібраний із брухту мопед.
— Раніше школярі збирали й здавали брухт. Ми, сільські діти, в радянські часи мали вдосталь не потрібних дорослим старих запчастин до техніки, — розповів Олександр Лада. — Стягували ті зламані частини додому й ліпили докупи. Мені було 8 років, коли старший брат склав перший мопед. Покатався я на ньому зо два місяці й зламав. Тож мав ремонтувати самотужки. Відтоді й почав цікавитися технікою. Було це нескладно, бо батько працював увесь вік механізатором, а я змалку був поряд, навіть працював у полі на тракторі.
— А звідки у вас потяг до мистецтва й музики?
— Батько був комсоргом і постійно організовував чимало заходів, зокрема розважальних, і я брав у них участь, — розповідає майстер. — Центром творчого життя в селі був і залишається будинок культури. Я грав і в духовому оркестрі, й у школі музичні заходи без мене не обходилися. Батьки відчули, що маю здібності, й порадили здобути освіту в Канівському училищі культури (нині Канівський коледж культури і мистецтв).
Оволодіваючи музичною грамотою, Олександр паралельно проходив курси водія. Адже техніка вабила не менше, ніж музика. Потім працював за кермом різних автомобілів. Був період, коли захворів і довелося покинути важку фізичну роботу. Тоді два роки очолював у селі будинок культури. Усі свята й організаційні питання були, як кажуть, на ньому.
— Я люблю обидві ці справи — в цьому весь секрет. Можливо, якби в галузі культури платили достойні зарплати, я б і не йшов на іншу роботу. Але в такому разі автомобілі все одно стали б моїм хобі.
— А нині, ремонтуючи техніку, про музику не забуваєте?
— Так, вона завжди зі мною. Коли довго не беру до рук музичного інструмента, ніби чогось у житті бракує. А як збираємося родиною чи з друзями, обов’язково граємо і співаємо. Але це у вільний час, якого не дуже багато.
— Які музичні інструменти найбільше до вподоби?
— Найближчий мені баян. Це універсальний музичний інструмент, без якого в селі й свято не свято. Володію кількома духовими інструментами. Навчання у духово-естрадному відділенні марно не пропало.
Знайти себе нині не так просто
Син Олександра Лади Владислав цьогоріч закінчив Київський національний університет культури і мистецтв за музичним фахом. Він вправно грає на духових та клавішних інструментах. За словами батька, в нього мистецький хист, але, на жаль, життя вносить корективи — нині працює не за спеціальністю. А музикою, переконаний Олександр Михайлович, щоб не втратити навичок, треба займатися постійно. Буває, тижнями не береш до рук інструмента, а потім пальці, ніби засумувавши за грою, самі знаходять потрібні ноти.
— Чи є нині змога, на вашу думку, розвивати в селі мистецькі таланти?
— Бачу в цьому велику проблему. З 1991 року увага до культури, особливо в селі, мінімальна. Та база, яка ще залишилася з радянських часів у будинках культури, музичних школах, на дуже низькому рівні. Усі розуміють: стан справ у державі такий, що, як кажуть, не до культури, хоч це був би найкращий захист від «рускава міра». Знаю, як важко дістати будь-який інструмент чи технічний засіб для будинку культури, тож по-справжньому радію, що зі створенням ОТГ відремонтували приміщення клубу. Гроші на це з’явилися в селі завдяки реформі з децентралізації. Ніяк не оминути й проблем браку кваліфікованих фахівців. Люди через невеликі заробітки тікають з галузі сфери культури. А без неї ніяк. Хтось має гроші возити дітей у районний центр, а в кого немає такої змоги, про розвиток своїх здібностей мусить забути. Пам’ятаю, коли я ріс, то на розвиток дітей суспільство звертало особливу увагу. Це стосується не лише музики, а й, наприклад, спорту абощо.
Олександр Лада із власного досвіду знає, наскільки важливо розвивати власні здібності, як багато важить, коли робота до душі. Ремонтуючи електроніку автомобілів, він отримує задоволення. Зокрема й від того, що його знання та вміння комусь стали у пригоді. Каже, слухати, як працює налагоджений механізм, — це теж музика. Іноді ціла симфонія, яку треба розуміти.