У фойє Вінницького обласного краєзнавчого музею стоїть скелет мамонта. Коли дивлюся на нього, то мимоволі виникає думка: хто кому прислужився? Коли ти, мамонте, був, то люди бігали за тобою, а  праця і здоровий спосіб життя були в одній долоні. Коли тебе не стало, люди бігають одне за одним. Якщо настає відлига, вони біжать за своїм щастям. А в період, коли ніхто ліній на мапі не ламає, вони (ніби відтоді змінилася природа людини) починають такий диспут. Селянин прокинувся — треба дати їсти курям, гусям, а може, ще він утримує свиней і корову. Поратися біля худоби — це неабияка зарядка. Поснідав — знову спорт, уже на городі. А городяни, щоб бути у формі, тягають залізяччя у спортзалі. То що природно?  

Якось у коридорі однієї з районних лікарень випадково почув розмову двох жінок. «І як це ви, бабо, зуміли так себе зберегти, що вам 94 роки, а ви тут?» — цікавиться молодиця у співрозмовниці. «Це тому так, що я роблю зарядку. Уранці на ліжку руками — і так, і так (показує)», — відповіла бабуся. Бачачи її незграбні рухи, бо ж зігнута вже у три погибелі, я ледве втримався від усмішки. Але бабуся таки має рацію: не треба давати тілу лінуватися!

Прагнення бути здоровим — своєрідна мова, яку розуміють всі. Згадую, як приблизно 10 років тому на прес-конференції у Вінниці ми, журналісти, з цікавістю слухали розповідь посла однієї з європейських країн. Він, працюючи міністром, на роботу їздив велосипедом, хоч мав два автомобілі. З усього було видко, що і в нашій країні він перебуває у добрій фізичній формі: стрункий, жвавий, упевнений у собі.

Тепер у Вінниці вже чимало велосипедних доріжок. Де збудували нові, де білою лінією просто розділили наполовину тротуар. Річ у тім, що вносити зміни у наявну міську інфраструктуру дуже складно, тому деінде пішоходи мають поділитися простором з велосипедистами. Розуміння цього є, особливо в молоді, як і бажання займатися фізкультурою і спортом. Так, у металевій сітці, яка огороджує стадіон одного з профтехучилищ, підлітки час від часу роблять лаз, щоб увечері поганяти у футбол. Училище лаз латає, напевне, не від дітей, а від тих, хто приходить сюди вночі й смітить: хто залишає порожню пляшку — від пива, пепсі, хто обгортки від вафель. 

Ще приклад. Зайшов якось в одній справі на фірму, яка починала з торгівлі, а тепер займається виробництвом і має майже триста працівників. Тож один з її керівників (молодик, з яким знайомі давно) зауважив, що тепер не модно курити. Він показав знімки, як вони змістовно колективом відпочивають на природі.

Пікнік із цікавими вправами на кмітливість і спритність — це одне. А ось пристосувати міську інфраструктуру так, щоб була змога займатися спортом поряд зі своїм будинком, складно.  Принаймні в обласному центрі знайти вільну ділянку під стадіон майже неможливо. До того ж один стадіон не вирішує масовість. А якщо щиро перейматися значимістю фізкультури і спорту в житті громади, то все можливо.

Свого часу у Вінниці стадіон біля шкіл №34 і №35 був занедбаним. Там собак вигулювали! Але у 2011 році він став красенем — велике футбольне поле із штучним покриттям і кілька малих для інших ігрових видів спорту, сучасна бігова доріжка, тренажери, які мають сертифікат якості європейського зразка (все це називається спортивне ядро), трибуни і, звісно, огорожа для того, в кого в голові клепка падає. 

Під час урочистого відкриття на той час міський голова Володимир Гройсман зауважував, що на цьому шкільному стадіоні мають право займатися всі охочі. Так і є. Навіть узимку тут ганяють у м’яч діти і дорослі, вранці й увечері займаються на спортивних снарядах і бігають (літні просто ходять) по колу жителі сусідніх будинків. А в теплу пору року він перетворюється на територію масового здорового способу життя. І батьки з малечею приходять.

Це спортивне ядро (стадіон) збудував інвестор, зрозуміло, не за красиві очі, а за інвестиційною угодою з міською радою, яка вигідна йому і громаді.  У наступних чотирьох школах теж стадіони було створено інвестиційним коштом. Безсумнівно, долучився міський бюджет. 

Загалом з 2011 року у Вінниці оновили спортивну інфраструктуру в 28 із 36 шкіл. Робота триває. Важливо, що не тільки школярі, а й жителі будинків поряд займаються на шкільних стадіонах. Ось так усе просто по-вінницькому: син із батьком ідуть на шкільний стадіон. Зручно і значимо для обох.