Проблеми із житлом залишаються у ТОП найболючіших і для внутрішньо переміщених осіб, і для учасників бойових дій та їхніх родин. Нині офіційні органи влади фіксують близько 1,5 мільйона переселенців. Але сумна статистика свідчить: із тих, хто від початку окупації переїхав на територію, підконтрольну українській владі, визнавши себе національно, ментально, географічно та політично українцем, з часом, не знайшовши можливості якісно закріпитися на новому місці проживання, понад 19% змушені були повернутися в окупацію. 85% з них — саме через проблеми із житлом. Адже держава хоч і намагається допомагати, але всім і одразу не виходить. Орендна плата за житло, особливо у великих містах, занадто висока, а субсидії переселенцям найчастіше не дають.
Про це заявив представник громадської організації «ДонбасSOS» Артем Фоменко під час круглого столу «Про забезпечення житлом та роботою ветеранів АТО, тимчасово переміщених осіб та малозабезпечених громадян — діалог влади і громадськості».
«П’ятий рік ми займаємося зокрема питаннями внутрішньо переміщених осіб. У нас працює гаряча лінія і є статистика звернень по допомогу в отриманні житла і тимчасового, і постійного. Дуже часто чуємо, що в цих людей немає змоги залишитись в орендованому житлі або жити й далі у друзів чи знайомих. І вони повертаються в окупацію. Вимушено!» — наголосив він.
«Не можна не сказати про те, що ми зіткнулися з викликом, якого раніше в Україні не було. І в цих умовах держава зробила суттєві кроки, щоб допомогти. Із власної практики зазначу, що саме місцеві органи влади намагаються сприяти і допомагати, реалізуючи обласні програми із забезпечення переселенців житлом. Найкращі приклади такої роботи — в Харківській, Івано-Франківській та Дніпропетровській областях. Однак навіть там основною проблемою залишається фінансування», — зазначив Артем Фоменко.
Голова громадської організації «Мій дім. ЮА» Юлія Дрюк-Ілляшенко зауважила, що, не маючи постійного житла, переселенці не мають і прописки, що створює для них проблеми із працевлаштуванням, влаштуванням дітей до дитсадків та шкіл, виплатами соцдопомоги тощо. Вона висловила вдячність уряду та фахівцям Держмолодьжитла, які останнім часом запровадили програми держдопомоги з отримання житла для переселенців і учасників АТО у пропорції 50% на 50%. Однак, як відомо, більшість вимушених переселенців покинули, а не продали свої домівки на окупованих територіях. Отже, вони не мають коштів на свою частку внесків навіть за такими програмами. Адже ніде правди діти: банки часто не хочуть мати з ним справу й надавати кредити. А програм, за якими вони могли б отримати іпотеку, в Україні немає. Та можливо, це слід змінити.
Перший заступник міністра інформаційної політики Еміне Джапарова зауважила, що сама переселенка з Криму, який покинула у перші півроку окупації. І досі з родиною живе в орендованій квартирі. Вона наголосила, що влада робить певні кроки, щоб допомогти переселенцям і учасникам бойових дій. Останнім часом створено два нові міністерства: з питань тимчасово окупованих територій та у справах ветеранів. Але, на її переконання, їх слід підсилити більшою кількістю фахівців. А також самі переселенці та ветерани мають не чекати, а згуртовуватися навкруги своїх потреб і доносити до влади свої конкретні запити. Тоді й владі буде легше спрямувати допомогу саме туди, де вона у певний час найбільше потрібна.
Голова представництва програми глобального співробітництва у Східній Європі та Азії Юрій Донський нагадав, що Україна в різні роки ратифікувала чимало міжнародних конвенцій, за якими нині міжнародні донори мають нам допомагати, зокрема й фінансово. Але тут для них чимало пересторог. Це передусім вітчизняне законодавство, яке нині ще не дуже адаптоване до європейського. Адже воно мало б захищати кошти таких інвесторів від використання не за призначенням і гарантувати, щоб усе відбувалося прозоро. Ці кошти мали б розподіляти на конкретні цільові програми, зокрема й на будівництво житла. Та за законодавством України, нині кошти донорів мають спочатку зарахувати до держбюджету і тільки потім розподіляти за певними напрямами.
На переконання фахівця, міжнародні донори мають більше співпрацювати у цьому питанні із громадськими організаціями. Адже ті краще знають, що, де і кому нині найбільш необхідно. А вітчизняне законодавство слід адаптувати так, щоб це стало можливо й було ефективно. Наприклад, могли б запрацювати житлові програми регіональної співпраці споріднених міст. Такий ресурс є, і його слід використати.
Ми в Google+