Як стверджують деякі правники, з 1 січня 2017 року українці менше звертатимуться до суду. Бо згідно із Законом України №1774-VIII від 6 грудня 2016-го, з нового року зросли ставки судового збору. Їх розмір відтепер справлятиметься не від мінімальної зарплати, а від прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Це означає, що будь-яка фізична особа (тобто громадянин України), подаючи до суду, наприклад, позовну заяву немайнового характеру, повинна сплатити 640 гривень, а юридична та фізична особа-підприємець — 1600.

В інтернеті вартість таких правових послуг викликала обурення: пояснення деяких експертів, що подорожчання судових зборів має поліпшити матеріальне становище бідних судів, пересічні українці не сприймають. Бо вони добре бачать, в яких розкошах живуть нинішні служителі Феміди.

Активісти проекту Prosud, проаналізувавши дані е-декларацій людей у мантіях за 2015 рік (за 2016-й ще немає), стверджують, що українські судді зберігають удома готівкою понад мільярд гривень. У русі «Чесно» нарахували навіть чотири десятки суддів-мільйонерів, серед яких є ті, що примудряються наживатися на війні: в НАБУ завершили досудове розслідування діяльності однієї із суддів-хабарників Луганської області. На її майно — три автомобілі, дві квартири в Луганську й Сєверодонецьку — накладено арешт. Служницею Феміди зацікавився й іспанський суд, який виявив у неї нерухомість та рахунок у банку.

А ви кажете: суди в нас бідні! Деякі люди в мантіях цинічно зловживають службовим становищем, накопичуючи величезні багатства. Вони не бояться ні закону, ні людського осуду, ні кари небесної. Голова одного із судів на Львівщині, яка за 25 років державної служби нічого, крім офіційної зарплати судді, не отримувала, примудрилася стати власницею трьох великих будинків, двох люксових авто та кількох земельних ділянок.

Купив собі справжній палац із фонтаном, великою альтанкою та внутрішнім басейном одеський апеляційник. За оцінками фахівців з нерухомості, його маєток коштує майже 80 мільйонів гривень і стоїть не під Одесою, а в найкращому місці Південної Пальміри — у Королівських садах на Французькому бульварі.

Ще один служитель Феміди — тепер уже з Конституційного суду — задекларував торговельно-розважальний комплекс, міні-готель, житловий будинок, дві квартири, три гаражі, 13 земельних ділянок, шість з яких належать дружині, й чотири автомобілі. Обурює, що не компетентні органи зацікавилися ним, а журналісти, які підрахували: лише один автомобіль судді коштує три його річні зарплати!

Тепер я розумію, що торік той же Конституційний суд визнав неконституційним обмеження максимального розміру довічного грошового утримання суддів у відставці 10 740 гривнями. Хіба ними виправдаєш побудований торговельно-розважальний центр?!

Рада суддів України (РСУ) почала вимагати від держави, щоб вона передбачала у державному бюджеті кошти на... поховання та увічнення пам’яті суддів. Згідно з рішенням РСУ, за рахунок платників податків (читай нас із вами) копатимуть могили для покійників у мантіях, кремуватимуть їхні тіла та зберігатимуть урни з їхнім прахом в крематоріях, а також відправлятимуть труни з тілами небіжчиків за межі України. Померлого суддю у безплатній труні безплатно перевозитиме катафалк, від держави небіжчик отримає (також безплатно) три поховальні вінки.

Усе це переходить межі цинізму. Пересічні українці не можуть знайти правди в зажерливих українських судах, але змушені ховати мільйонерів у мантіях за власні кошти. І поскаржитися на таку несправедливість нікому! Хіба що до Європейського суду з прав людини.

До речі, торік останній визнав порушення українськими судами Конвенції про захист прав людини та основних свобод стосовно громадянина України Петриченка, який з 2006 року не міг довести нашим справедливим судам, що розмір його пенсії нижчий за встановлений на той час прожитковий мінімум. А це, мовляв, суперечить статті 46 Конституції України.

Апеляційний суд міста Києва, Вищий адміністративний суд України не дослухалися до доказів позивача і вперто залишали рішення суду першої інстанції без змін. І лише Європейський суд з прав людини визнав правоту пана Петриченка. Він зобов’язав Україну виплатити позивачеві 1200 євро компенсації моральної шкоди і додаткову суму будь-якого податку, який міг бути нарахований.

Але не всі позивачі в Україні можуть так вперто обстоювати свої права. Крім того, на це потрібні великі гроші. А їх заробити можуть хіба що судді, які не гребують брати хабарі.