Сьогодні відзначаємо важливий день в історії боротьби за незалежність та творення української державності. У День Соборності 22 січня згадуємо першу спробу в ХХ столітті проголошення незалежності Української Народної Республіки у 1918 році та Акт Злуки українських земель у 1919-му.

Заходи у ці дні нинішнього року мають розпочати ювілейні вшанування в межах Року Державності України, яким пропонують оголосити 2016-й, бо у серпні відзначатимемо 25-річчя Незалежності України. Ця подія стала точкою відліку сучасної історії нашої країни.

Україна пройшла непростий і тривалий шлях до незалежності та утвердження власної державності. Його початок було покладено саме 22 січня 1918 року, коли проголосили незалежність Української Народної Республіки. 

Текст IV Універсалу датовано 22 (9) січня 1918 року. Ухвалили його вночі 24 (11) січня 1918-го на засіданні Малої Ради. Документ містив чотири головні напрями. У ньому йшлося про проголошення самостійності Української Народної Республіки і дано доручення Раді Народних Міністрів укласти мир із Центральними державами. 

Також було оповіщення про оборонну війну з більшовицькою Росією і декларування основ внутрішнього соціально-економічного будівництва, окреслення заходів для припинення війни з Центральними державами. Проголошенню IV Універсалу передував виступ голови Української Центральної Ради Михайла Грушевського. Голосували за документ поіменно: «за» — 39, «проти»  — 4, «утрималось» — 6 осіб.

Проголошення Акта Злуки українських земель на Софійській площі у Києві 22 січня 1919 року

Прагнення бути разом

22 січня 1919 року відбулося проголошення Акта Злуки УНР і ЗУНР. Революційні події у Наддніпрянській Україні, утвердження української державності сприяли піднесенню національного руху на Галичині, яка перебувала під владою Австрії. 1 листопада 1918 року постала Західно-Українська Народна Республіка. Її лідери ініціювали переговори про об’єднання Наддніпрянської України з Наддністрянською. Їх наслідком стало підписання 1 грудня 1918 року у Фастові «передвступного» договору  між УНР і ЗУНР про злуку обох республік в одну велику державу. 3 січня 1919 року Українська національна рада ЗУНР у Станіславові (нині Івано-Франківськ) ратифікувала цей договір і прийняла ухвалу про наступне об’єднання двох частин України в одну державу.

22 січня 1919 року на Софійському майдані в Києві в урочистій атмосфері відбулося проголошення Акта Злуки УНР та ЗУНР в єдину незалежну державу. У зачитаному на зборах Універсалі соборності  йшлося: «Однині воєдино зливаються століттями одірвані одна від одної частини єдиної України — Західно-Українська Народна Республіка (Галичина, Буковина, Угорська Русь) і Наддніпрянська Велика Україна. Здійснились віковічні мрії, якими жили і за які умирали кращі сини України. Однині є єдина незалежна Українська Народна Республіка». Наступного дня Акт Злуки майже одностайно ратифікував Трудовий конгрес України. Саме ці події, а не приєднання Західної України до СРСР 1939 року, є фактом новітнього українського державотворення. Акт Злуки був не випадковим явищем, а наслідком і вершиною об’єднавчого руху, що тривав на українських землях від середини ХІХ століття.

«Живий ланцюг» як символ єдності

Так, УНР першою серед нових держав у Східній Європі проголосила свою незалежність — раніше, ніж три країни Балтії, Польща та Чехія. Однак щоб оборонити свою державу, українцям забракло єдності та національного усвідомлення. Українську незалежність повалили більшовики внаслідок війни, яка за усіма ознаками була схожа на нинішню гібридну, бо вони не визнавали присутність своїх військ на території УНР, створювали маріонеткові проросійські «республіки» та підтримували антиукраїнські повстанські рухи. Втрата Україною незалежності в результаті більшовицької окупації в довготерміновій перспективі призвела до мільйонних втрат від Голодомору, репресій та війн.

Однак боротьба за Українську державу і суверенітет тривала. 15 березня 1939 року відбулося проголошення незалежності Карпатської України, а 30 червня 1941 року — Акта відновлення української державності.

За радянського тоталітарного режиму проголошення незалежності УНР і Дня Соборності не відзначали. З утвердженням влади російських більшовиків ці «контрреволюційні свята» стерли із суспільної свідомості. Проте пам’ять про об’єднання УНР і ЗУНР в єдину державу зберігали жителі Західної України й українська еміграція у країнах Європи й Америки.

Перше офіційне відзначення свята Соборності на державному рівні відбулося 22 січня 1939 року в Карпатській Україні в Хусті. Це була найбільша за 20 років перебування краю у складі Чехословаччини демонстрація українців, у якій взяли участь понад 30 тисяч осіб, що з’їхалися до столиці Карпатської України.

У 71-шу річницю Акта Злуки (22 січня 1990-го) в Україні відбулася одна з найбільших у Центральній і Східній Європі масових акцій — «живий ланцюг» як символ єдності східних і західних земель України та знак ушанування подій української революції. Понад мільйон людей, узявшись за руки, створили безперервний ланцюг від Києва до Львова. Акція стала свідченням того, що українці подолали страх перед комуністичним режимом і готові протистояти політиці комуністичної партії.

Згодом відбувалися події, які ми добре пам’ятаємо. 16 липня 1990 року Верховна Рада ухвалила Декларацію про державний суверенітет України. Потім 24 серпня 1991-го голосуванням за Акт проголошення незалежності України фактично відбулося, на думку істориків, не здобуття, а відновлення незалежності й державного суверенітету. 1 грудня на Всеукраїнському референдумі український народ одностайно підтримав цей вибір.

У День Соборності логічне згадування всієї історії державотворення в Україні, початок якій було покладено у 1918—1919 роках. Особливо важливо усвідомлювати це в нинішніх умовах російської агресії, коли триває боротьба за суверенітет нашої держави. Нам не можна забувати, що національна єдність — не тільки базова цінність, а й обов’язкова передумова успішного спротиву зовнішній агресії, що незалежність і соборність — запорука виживання держави.

Нині бійці в зоні АТО так само, як і їхні попередники майже 100 років тому, обстоюють не лише незалежність, а й соборність, цілісність України. Маємо врахувати помилки минулого й усвідомити, що саме брак національної єдності на початку ХХ століття, певний ідеалізм, нестача досвіду і містечковість інтересів тодішніх українських керманичів призвели до втрати української державності. Оскільки деякі українські території не підконтрольні українській владі, є привід нагадати, що Крим і Донбас — це Україна.

ДОВІДКА «УК»

Документальні фільми про події Української революції 1917—1920 років

♦ «Акт Злуки: відтворення історичної правди»  (2011, режисер Тарас Каляндрук)

♦ «Апельсинова долька» (2004, режисер Ігор Кобрин)

♦ «Герої України. Крути. Перша Незалежність» (2014, режисер Сніжана Потапчук)

♦ «Київ. Епоха переворотів» (з циклу «Історії міста», 2011, режисер Віталій Загоруйко)

♦ «Легіон. Хроніка Української Галицької Армії 1918—1919» (2015, режисер Тарас Химич)

♦ «Непрощені. Симон Петлюра»  (2007, режисер Віктор Шкурін)

♦ «Обличчя купюри. Михайло Грушевський»  (2008, режисери Віталій Загоруйко, Сергій Братішко)

♦ «Українська революція. Втрачена держава»  (2007, режисер Сергій Братішко)

♦ «Українська революція. За спогадами Всеволода Петріва» (2012—2013, режисер Іван Канівець)

♦ «Хроніки української революції»  (2008, режисер Сергій Братішко)

♦ «Холодний Яр. Воля України — або смерть!»  (2014, режисер Галина Химич).