Пам'ять
-
Вона пішла у стилі ритм-енд-блюзу
Їх, голлівудських, важко зрозуміти. Організатори не спромоглися перенести 54-ту церемонію в Лос-Анджелесі через трагічну звістку та пів-вечора згадували «найкращий голос», переспівуючи її пісні, — шоу має тривати. А доки на «Фабриці мрій» продукують зірок, не будуть безробітними й психоаналітики, наркологи та… постачальники дурману.
-
Пісні «Марічка», яка стала народною, 57 років, а її героїні — 75
Ця пісня претендує бути вписаною в Книгу рекордів Гіннеса за тривалу популярність на українській естраді, а прообраз її героїні — Марія Федорівна Киселиця — на еталон скромності і внутрішньої краси. Тож доки політики дискутують, чи може кухарка керувати державою, талановиті буковинці — поет Михайло Ткач, композитор Степан Сабадаш та співак Дмитро Гнатюк — довели піснею, яка облетіла півсвіту, що прима кулінарії може керувати найвитонченішими струнами людського серця.
-
Сини ростуть, а пісня не старіє
Вони не були знайомі особисто, хоч велику дещицю свого життя віддали землі великого Тараса — Черкащині. І, напевне, обов’язково зустрілися б і здружилися. Тільки ось жорсткі життєві реалії, за яких так рано не стало Василя, змусили їх на кілька років розминутися в часі.
1965 року на запрошення керівника Черкаського державного народного хору Анатолія Авдієвського Пашкевич приїхав працювати хормейстером цього колективу. Йому було 27 років. А Василь Симоненко майже в такому самому віці, тільки на два роки раніше, відійшов у інші світи. -
Афганський вітер
Мого двоюрідного брата повернули додому важко пораненого, дивом уцілілого, через півроку афганської служби та місяця лікування у шпиталі. В Афган він потрапив мало не зі шкільної парти. І на все життя залишився інвалідом. Мої сумні спогади після концерту перериває незнайомий чоловік, що з гвоздикою у руці прямує до мене: «Тримайте!» Беру квітку, дякую і підходжу до колишнього колеги по роботі: «А ти що, теж афганець?» «Так. А ось, — показує на чолов’ягу, який подарував квітку, — знайомся, мій бойовий побратим Олег Штефанеса».
-
Цей фронт називався «Чорнобиль»
Нині про чорнобильську біду зазвичай згадують лише з нагоди чергових Днів і річниць, а публікації на цю тему найчастіше зводяться до матеріальної сторони проблеми — ситуації із виплатою «чорнобильських» допомог і фінансуванням встановлених законом пільг чи стану виконання іноземними партнерами взятих ними під час закриття ЧАЕС зобов’язань. Не менш популярні репортажі із зони відселення про покинуті села й умови життя небагатьох їх жителів, які наперекір усьому повернулися до рідних домівок.
-
Містечка — єврейські, історія — спільна
Колись тут налічувалось до двох сотень містечок, населених переважно євреями. Та чи багато знаємо ми про цих людей, які віками жили поряд з нами на українській землі? Чим збагатили вони нашу спільну культуру і якими залишились у пам’яті не лише свого народу? Пошуками відповідей на ці запитання перейнялися у діючому в Житомирі національно-культурному центрі «Хесед Шломо», започаткувавши історико-культурологічний проект «Штетл», що в перекладі з ідиш означає «Містечко».
-
Останній подвиг СРСР
28 листопада 1986 року урядова комісія під головуванням Бориса Щербини заслухала доповідь Державної комісії щодо приймання на технічне обслуговування законсервованого енергоблока №4 Чорнобильської АЕС та про завершення робіт щодо укриття блока.
-
Поминальними дзвонами згадають загиблих
Мої дідусь і бабуся втратили на початку 1930-х років двох дітей. Але встигли до зловісної зими перебратися в місто до рідні, й так уберегли молодшого сина. І він став моїм батьком…
-
А свічка й молитва — окраєць для згублених душ
Бо це у всі інші дні «хтось скаче, а хтось плаче» — така філософія життя: щодня комусь народжуватися, а комусь помирати, комусь радіти, а комусь зустрічатися віч-на-віч з горем. Та коли це горе стосується багатьох мільйонів співвітчизників, як Голодомор-геноцид 1932—1933 років, їхнім предкам ніколи не можна забувати про нього, ще й керуючись своєю совістю.
-
Вічний вогонь Менори
Велика трагедія спільноти складається з величезних трагедій конкретних людей і їхніх сімей. Коли вбивають, обривають цілий світ. У Бабиному Яру вбивали лише за те, що вони люди, які, за теорією фашистів, підпадають під расову зачистку (одних за етнічними, інших — за політичними ознаками, а були й такі, що потрапили «під гарячу руку», і просто хворі). Їх ловили, заманювали обманом. Влаштовували облаву, як на звірів. І вбивали, вбивали… Не лише жертв. Кати вбивали в собі людяність. Аби позбавити від неї інших.
Архів публікацій
-
президент україни
-
Урядовий портал
-
УКРІНФОРМ
-
ВЕРХОВНА РАДА УКРАЇНИ
-
урядова гаряча лінія 1545
-
ДЕРЖБЮДЖЕТ 2021
-
АНТИКОРУПЦІЙНИЙ ПОРТАЛ