Днями наш колега — поет, журналіст, лауреат літературних премій імені Остапа Вишні та Степана Олійника мав би відзначити свій 71-й день народження. Не судилося… І остання його поетична книга «Роса на серці», що фактично й була презентована під час зустрічей на його рідній Волині, побачила світ вже після смерті автора.

Але залишилися з нами і змушують ще раз придивитися до неординарної постаті інші прозові та поетичні твори колишнього працівника урядової газети.

Учора на 88-му році життя відійшов у Вічність Герой України, лауреат Шевченківської премії, творець Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав» Михайло Іванович СІКОРСЬКИЙ.

Ще наприкінці позаминулого сторіччя Леся Українка помітила негаразди зі здоров’ям озера. Але недуга тоді проявлялася лише в окремих місцях. Сьогодні ж усе воно хворе, смертельно хворе. Якщо 35 років тому, за даними облуправління водного господарства, площа голубого дзеркала становила 7,5 га, то тепер — соток 20-30. Від знаменитої перлини залишилася сота (!) часточка того, що було. Вже найближчим часом колиска «Лісової пісні» може зникнути з лиця землі.

Хоч Федір Ільченко, який разом з іншими воїнами далекого 1943-го взяв у полон німецького фельдмаршала Паулюса, останніми роками проживав у Києві, та в Кочержинцях Уманського району знають про свого земляка. Недавно в сільраді на видному місці з’явився стенд, присвячений Федору Михайловичу.

 Незалежність України, утверджена на початку 1990-х рр., спричинила трансформацію свідомості населення, політичної та інтелектуальної еліти. Базовим елементом процесу стала ліквідація ідеологічних обмежень в історичних дослідженнях. Це відразу актуалізувало наукову проблему створення та функціонування сталінської тоталітарної системи, переслідування інакодумців в СРСР. Оприлюднення фактів реальних людських втрат за період сталінського правління серйозно політизувало наукову проблему. Саме тому вивчення політичних репресій (переслідувань) стало однією із значущих наукових тем.

Маршал Радянського Союзу Іван Конєв у своїх «Записках командуючого фронтом» чесно визнав, що шедеври знаменитої Дрезденської картинної галереї врятували завдяки «великому ентузіазму офіцера трофейної бригади за посадою і художника за освітою Л. Н. Рабиновича». От лише про військове звання людини, яка щоденно особисто доповідала командуючому про хід пошуків, на сторінках книги — жодного слова. 

 Антологію поезії, прози та художньої публіцистики чотирьох поколінь письменників Київщини, приурочену до 70-х роковин віроломного нападу гітлерівської Німеччини на Радянський Союз та присвячену подвигу нашого народу в борні з фашизмом, випустило у світ за сприяння Київської облдержадміністрації книжкове видавництво «Буква».

У пам’яті кожного народу є дати, забувати про які — непростимий гріх. День 22 червня 1941 року, в який розпочалась Велика Вітчизняна війна, належить саме до таких.

Однак цю дату не тішили увагою ні за радянських часів, ні навіть нині, коли, на жаль, вистачає охочих трактувати всенародну війну з фашизмом за совєтсько-німецький конфлікт, до якого ми, українці, причетні лише побіжно.

Ця непересічна людина є ходячою енциклопедією з історії свого рідного міста — Києва. Запитайте у нього будь-що, і Дмитро Васильович миттєво відреагує змістовною відповіддю. Під час інтерв’ю подеколи озивався телефон у закутку Українського дому, де нині змушений тулитися Музей історії Києва, йому мимохіть доводилося відволікатися до слухавки. Але жодного разу не перепитав: «Так на чому ми зупинилися?»

Болючою темою для нього є окупація столиці, яку бачив на власні очі і відчув на власній дитячій шкірі. Оскільки цього літа виповнюється 70 років, відколи війська нацистської Німеччини вдерлися на територію тодішнього Радянського Союзу, і початку героїчної оборони столиці України, тему для розмови довго шукати не довелося.

Однією з найбільших трагедій в історії Чернігова, співмірною тільки із руйнуванням міста монголо-татарами, назвав бомбардування обласного центру 23-25 серпня 1941 року автор книги "Чернігів у роки війни (1941-1943)" професор Ніжинського державного університету ім. М. Гоголя, доктор історичних наук Сергій Леп'явко.