Нещодавно вирішив пуститися берега і побувати в місцях, де відбуватиметься футбольне свято Євро-2012, конкретніше — на Донбасі. Але не спортивний чи простий інтерес були тому причиною. Сімейна дата — 35 років відтоді, як вирішили ми з дружиною жити під однією лампочкою.

Проте судженій такий задум спершу до душі не припав. Мої виписування вензелів шляхами славної області, різкі гальмування в спробі оминути бодай кілька ям із тих, що рясніли перед очима і нагадували результати якогось бісівського бомбардування, клацання зубами після того, як колеса провалювалися в черговий недогляд шляховиків, лірики додати не могли. Радше викликали бажання жінки розповісти все, що вона стосовно мене накопичила за ці довгі подружні роки. Що?правда, до розлучення не дійшло, адже кінцевий пункт подорожі не лише примирив нас, а й наповнив душі світлом і благодаттю… 

Останнім часом у засобах масової інформації багато пишуть і говорять про появу обдарованих «особливих» дітей, котрим часто приписують усілякі чудеса, цілительство важкохворих людей, паранормальні здібності тощо.  Проте тут важливо зрозуміти: хто є хто? Вундеркінди, індиго, гіперактивні діти, аутисти — хто вони і як зрозуміти, де  обдарованість, талант, а де захворювання, погане виховання? Якими є об’єктивні критерії оцінки обдарованості таких дітей чи стану їхнього здоров’я та поведінки? Як поводитися з ними суспільству в цілому й батькам, педагогам та одноліткам зокрема?  

Фестиваль «Цвіт вишиванки» Тернопіль скликав уже вп’яте. Цього разу понад 150 майстрів народної творчості приїхали з 12 областей та зі столиці.

Євген Філь, голова правління обласного благодійного фонду «Цвіт вишиванки», каже, що Тернопіль для проведення цього фестивалю вибрали невипадково. Адже це місто є центром краю, що об’єднує різні етнографічні групи українського народу: Галичини, Волині та Поділля. А ще Тернопільщина славиться на весь світ борщівською вишивкою. І такий факт. За  словами заступника голови облдержадміністрації Юрія Желіховського, це один з небагатьох масових заходів, у якому всі гілки обласної влади знаходять цілковите порозуміння.

Нині в абітурієнтів спекотний час: з 15 травня й до 7 червня вони складають тести зовнішнього незалежного оцінювання. ЗНО з хімії, російської мови й географії вже позаду. Сьогодні —  другий день тестування з математики. Попереду також всесвітня історія (нововведення цього року), українська та іноземні мови. Завершують цьогорічне незалежне оцінювання два предмети —  фізика та біологія.  

Учора в Києві відбулася Всеукраїнська виставка-фестиваль «Обдаровані діти України». Столичний палац дітей і юнацтва нагадував розбурханий вулик. Там гуло, але не тривожно, а радісно, співали, танцювали, майстрували, обговорювали, згадували і переповідали. Серед виру емоцій і почуттів звертаю увагу на маленьку, зростом з вершечок, дівчинку, яка всього того не чула й не бачила. Вона зосереджено, від напруження спинаючись на пальчики ніг, щось вирізала зі шкіри. Перше, що спало на думку, — не порізалась би, адже в такому віці не всім дітям дозволяють брати в руки ніж і ножиці.

Дискусії про те, чи варто фінансувати науку в бідній країні, коли грошей не вистачає на найнеобхідніше, тривають понад 20 років. Майже стільки ж виповнилося крилатій фразі 42-го президента США Білла Клінтона «Америка має хороші університети не тому, що багата. Америка багата тому, що має хороші університети». В 2010 році фінансування наукової галузі в США становило $396 млрд, Японії — 142 млрд, Китаї — 141 млрд, Росії —  22 млрд. Україна в 2011 році із загального та спеціального фондів держбюджету на фінансування наукових і науково-технічних робіт витратила приблизно $0,6 млрд. Для коректного порівняння: Білорусь і Казахстан на цю галузь виділяє в 2—3 рази більше. І це загальна світова закономірність — нарощувати наукові інвестиції в посткризовий період. Ми звикли фінансувати науку за залишковим принципом. Це тому, що ми небагата країна. Або тому ми й небагата країна?  

Такий скарб в області знайдено вперше за 30 останніх років.

Працівникам дочірнього підприємства «Волинські старожитності»  науково-дослідного центру «Охоронна археологічна служба України» Інституту археології НАН України щастя усміхнулося на високому березі річки Чорногузки в селі Полонка Луцького району. Там розташована унікальна археологічна пам’ятка — багатошарове поселення. Тут не одну тисячу років жили люди — від культури фінального палеоліту до епохи бронзи, раннього заліза, римського часу, давньоруського періоду і до середньовіччя та нинішніх днів. Рятувальні дослідження на місці, що інтенсивно забудовується, волинські науковці ведуть уже чотири роки.

Це й не дивно, адже наш край має музейні традиції, започатковані видатним українським збирачем старожитностей Дмитром Яворницьким. Саме до 150-річчя з дня народження вченого в 2005 році Дніпропетровський національний історичний музей його імені й заснував фестиваль. Така форма співробітництва й обміну досвідом між музеями давно прийнята у світі.

Ідею дніпропетровських музейників підтримало Міністерство культури. Планувалося щоразу проводити фестивалі в іншому місті. Однак жодна з областей не наважилася взятися за організацію такого форуму. Тож унікальні експонати з усієї країни музей імені Дмитра Яворницького збирав у своїх залах вже тричі. Якщо у першому  фестивалі взяли участь представники 85 музеїв України, то у другому (2008 р.) і третьому, який відбувся торік, — вже 105 провідних музеїв, громадських об’єднань, виставкових фірм, фахових видань зі всієї країни. 

Статистика серцево-судинних захворювань в Україні, як і в деяких інших країнах Східної Європи, вражає тим, що від інсультів люди помирають у три-чотири рази частіше, ніж від інфарктів. Смертність від цієї хвороби у нас також вища, ніж на Заході. «Ніколи не пізно зробити крутий розворот у протилежному від хвороби напрямку, навіть якщо останніми роками ви неухильно до неї наближалися», — таким був лейтмотив розмови з фахівцем, за спиною якого величезний досвід практикуючого лікаря, дві наукові дисертації з медичної тематики, рекордна кількість запатентованих винаходів у галузі медицини, — Михайлом БИЧКОМ.  

Шкода, що немає про війну серіалів українського виробництва. Щоб, знаєте, знято було по-сучасному, з сьогоднішнім баченням усього того страхіття. Щоб сюжет — не відірвешся. Немає…