Дискусії про те, чи варто фінансувати науку в бідній країні, коли грошей не вистачає на найнеобхідніше, тривають понад 20 років. Майже стільки ж виповнилося крилатій фразі 42-го президента США Білла Клінтона «Америка має хороші університети не тому, що багата. Америка багата тому, що має хороші університети». В 2010 році фінансування наукової галузі в США становило $396 млрд, Японії — 142 млрд, Китаї — 141 млрд, Росії —  22 млрд. Україна в 2011 році із загального та спеціального фондів держбюджету на фінансування наукових і науково-технічних робіт витратила приблизно $0,6 млрд. Для коректного порівняння: Білорусь і Казахстан на цю галузь виділяє в 2—3 рази більше. І це загальна світова закономірність — нарощувати наукові інвестиції в посткризовий період. Ми звикли фінансувати науку за залишковим принципом. Це тому, що ми небагата країна. Або тому ми й небагата країна?  

Такий скарб в області знайдено вперше за 30 останніх років.

Працівникам дочірнього підприємства «Волинські старожитності»  науково-дослідного центру «Охоронна археологічна служба України» Інституту археології НАН України щастя усміхнулося на високому березі річки Чорногузки в селі Полонка Луцького району. Там розташована унікальна археологічна пам’ятка — багатошарове поселення. Тут не одну тисячу років жили люди — від культури фінального палеоліту до епохи бронзи, раннього заліза, римського часу, давньоруського періоду і до середньовіччя та нинішніх днів. Рятувальні дослідження на місці, що інтенсивно забудовується, волинські науковці ведуть уже чотири роки.

Це й не дивно, адже наш край має музейні традиції, започатковані видатним українським збирачем старожитностей Дмитром Яворницьким. Саме до 150-річчя з дня народження вченого в 2005 році Дніпропетровський національний історичний музей його імені й заснував фестиваль. Така форма співробітництва й обміну досвідом між музеями давно прийнята у світі.

Ідею дніпропетровських музейників підтримало Міністерство культури. Планувалося щоразу проводити фестивалі в іншому місті. Однак жодна з областей не наважилася взятися за організацію такого форуму. Тож унікальні експонати з усієї країни музей імені Дмитра Яворницького збирав у своїх залах вже тричі. Якщо у першому  фестивалі взяли участь представники 85 музеїв України, то у другому (2008 р.) і третьому, який відбувся торік, — вже 105 провідних музеїв, громадських об’єднань, виставкових фірм, фахових видань зі всієї країни. 

Статистика серцево-судинних захворювань в Україні, як і в деяких інших країнах Східної Європи, вражає тим, що від інсультів люди помирають у три-чотири рази частіше, ніж від інфарктів. Смертність від цієї хвороби у нас також вища, ніж на Заході. «Ніколи не пізно зробити крутий розворот у протилежному від хвороби напрямку, навіть якщо останніми роками ви неухильно до неї наближалися», — таким був лейтмотив розмови з фахівцем, за спиною якого величезний досвід практикуючого лікаря, дві наукові дисертації з медичної тематики, рекордна кількість запатентованих винаходів у галузі медицини, — Михайлом БИЧКОМ.  

Шкода, що немає про війну серіалів українського виробництва. Щоб, знаєте, знято було по-сучасному, з сьогоднішнім баченням усього того страхіття. Щоб сюжет — не відірвешся. Немає…  

Харківський поет Анатолій Перерва — один із тих, хто не потребує особливого представлення. Визнаний майстер українського слова, лауреат літературних премій, він завжди відкритий для спілкування з читачами, рідний і близький за творчим духом у письменницьких колах Слобожанського краю. Пише щиро, влучно, надаючи своїм образам людяності, невимушеності й любові. Кожна нова збірка поета — це зворушлива сповідь, яка змушує заглибитися як у сиву давнину, так і порозмірковувати над життям сучасним. Наш власний кореспондент побувала у творчій майстерні Анатолія Перерви.  

Обабіч прадавнього тракту Луцьк — Пінськ —Вільно, що стрімко розсікає поліські бори, в безлюдній місцевості за селом Карасин у Маневицькому районі зіщулилося велике старе кладовище. А навпроти нього, через дорогу, на краю величезного поля  сиротіє стара липа. Чорний камінь біля неї засвідчує, що на цьому місці колись стояла церква, а трохи далі було село Грива…  

Історики кажуть, що для гідного представлення минулого треба більше зусиль, ніж для творення сучасності. Схоже, що найбільшою мірою цей вислів стосується музеїв, які є точками перетину часових просторів — минулого, сьогодення і майбутнього. Значною мірою завдяки цим закладам ми усвідомлюємо свою органічність і автентичність в історичному аспекті розвитку людства. 

Відкриття виставки збіглося з 90-річчям видатного українського письменника Анатолія Дімарова. Його присутність у столичному Українському домі надали події особливого значення. Адже учасники і гості виставки першими дізнались від радника Президента України Ганни Герман про нагородження письменника орденом Ярослава Мудрого IV ступеня, мали нагоду почути мудре слово легенди  вітчизняної літератури. Як завжди, він не підлаштовувався до події, а був самим собою — відвертим, щирим, відповідальним і оригінальним.

— Завдяки книзі, — сказав Анатолій Дімаров, — людина не втрачає духовності і розвивається. Письменник, якщо стоїть на стороні народу, любить його, повинен бути в опозиції до влади.

Наостанок ювіляр процитував Івана Франка, який писав, що одні люблять Русь як хліб і сало, а він гавкає щодня, щоб вона не спала… 

Ольга Чайка в Технічному коледжі ТНТУ ім. Івана Пулюя викладає діловий етикет. Називає себе солодкою жінкою через любов до солодощів. Збирати ж рецепти сала її спонукала сумна подія — передчасно пішов із життя батько, який був саломаном. Удома завжди мав понад десяток заготовок із національного продукту. Великими шанувальниками сала стали два його сини. Поминаючи батька, згадували, як він готував сало. Так і з’явилися в нотатнику Ольги Чайки перші рецепти.