З-поміж сотень уроків, одержаних за шкільною партою, один запам’ятався особливо. Вчителька української мови і літератури Марія Тимофіївна (світлої пам’яті!), яка щойно перевірила учнівські диктанти, перед усім класом розмахувала безграмотним писанням нашого однокласника, розпікаючи його на всі заставки. Коли вичерпала критичні аргументи, сказала: «Якщо ти й надалі писатимеш слово «село» через «и», на все життя залишишся дрімучим неуком — навіть якщо й купиш за сало інститутський диплом».  

«Я вже з першого робочого дня почав проводити аудит творчих людей», — скромно каже в одному з інтерв’ю «діяльний і креативний хлопець» Сергій Пантюк, щойно отримавши звання і повноваження секретаря Національної спілки письменників України (з приставкою — по роботі з молодими письменниками). Але щоб сортувати письменницьку братію на «здатних» і «нездатних», бажано все-таки самому за душею мати більш вагоме за імідж хлопця-друзяки на прізвисько Сліва, кількох модерних поезій і збірку новел під майже біографічною назвою «Як зав’язати з бухлом і курінням».  

Певна річ, весна — спекотна пора не лише для випускників шкіл, а й для тих, хто лишень збирається переступити шкільний поріг. Точніше, для батьків, дідусів та бабусь майбутніх першокласників. Чи не тому найбільше запитань упродовж прямої лінії «УК» стосувалося саме   проблем, пов’язаних зі вступом дитини до школи.

Однозначним лідером серед них стало запитання щодо правомірності проведення тестів або іспитів під час вступу дитини до першого класу: про це наші читачі питали не один раз. Таким, не маючи на те жодного права, грішать чимало українських шкіл. Виявився й інший бік цієї проблеми — більшість людей не знають своїх прав, зокрема й щодо  особливостей вступу дитини до першого класу, а отже, і не можуть їх відстояти.

Як поводитися в таких ситуаціях, читачів «Урядового кур’єра»   консультував перший заступник голови Державної інспекції навчальних закладів Юрій ДУДНИК.

Нещодавно вирішив пуститися берега і побувати в місцях, де відбуватиметься футбольне свято Євро-2012, конкретніше — на Донбасі. Але не спортивний чи простий інтерес були тому причиною. Сімейна дата — 35 років відтоді, як вирішили ми з дружиною жити під однією лампочкою.

Проте судженій такий задум спершу до душі не припав. Мої виписування вензелів шляхами славної області, різкі гальмування в спробі оминути бодай кілька ям із тих, що рясніли перед очима і нагадували результати якогось бісівського бомбардування, клацання зубами після того, як колеса провалювалися в черговий недогляд шляховиків, лірики додати не могли. Радше викликали бажання жінки розповісти все, що вона стосовно мене накопичила за ці довгі подружні роки. Що?правда, до розлучення не дійшло, адже кінцевий пункт подорожі не лише примирив нас, а й наповнив душі світлом і благодаттю… 

Останнім часом у засобах масової інформації багато пишуть і говорять про появу обдарованих «особливих» дітей, котрим часто приписують усілякі чудеса, цілительство важкохворих людей, паранормальні здібності тощо.  Проте тут важливо зрозуміти: хто є хто? Вундеркінди, індиго, гіперактивні діти, аутисти — хто вони і як зрозуміти, де  обдарованість, талант, а де захворювання, погане виховання? Якими є об’єктивні критерії оцінки обдарованості таких дітей чи стану їхнього здоров’я та поведінки? Як поводитися з ними суспільству в цілому й батькам, педагогам та одноліткам зокрема?  

Фестиваль «Цвіт вишиванки» Тернопіль скликав уже вп’яте. Цього разу понад 150 майстрів народної творчості приїхали з 12 областей та зі столиці.

Євген Філь, голова правління обласного благодійного фонду «Цвіт вишиванки», каже, що Тернопіль для проведення цього фестивалю вибрали невипадково. Адже це місто є центром краю, що об’єднує різні етнографічні групи українського народу: Галичини, Волині та Поділля. А ще Тернопільщина славиться на весь світ борщівською вишивкою. І такий факт. За  словами заступника голови облдержадміністрації Юрія Желіховського, це один з небагатьох масових заходів, у якому всі гілки обласної влади знаходять цілковите порозуміння.

Нині в абітурієнтів спекотний час: з 15 травня й до 7 червня вони складають тести зовнішнього незалежного оцінювання. ЗНО з хімії, російської мови й географії вже позаду. Сьогодні —  другий день тестування з математики. Попереду також всесвітня історія (нововведення цього року), українська та іноземні мови. Завершують цьогорічне незалежне оцінювання два предмети —  фізика та біологія.  

Учора в Києві відбулася Всеукраїнська виставка-фестиваль «Обдаровані діти України». Столичний палац дітей і юнацтва нагадував розбурханий вулик. Там гуло, але не тривожно, а радісно, співали, танцювали, майстрували, обговорювали, згадували і переповідали. Серед виру емоцій і почуттів звертаю увагу на маленьку, зростом з вершечок, дівчинку, яка всього того не чула й не бачила. Вона зосереджено, від напруження спинаючись на пальчики ніг, щось вирізала зі шкіри. Перше, що спало на думку, — не порізалась би, адже в такому віці не всім дітям дозволяють брати в руки ніж і ножиці.

Дискусії про те, чи варто фінансувати науку в бідній країні, коли грошей не вистачає на найнеобхідніше, тривають понад 20 років. Майже стільки ж виповнилося крилатій фразі 42-го президента США Білла Клінтона «Америка має хороші університети не тому, що багата. Америка багата тому, що має хороші університети». В 2010 році фінансування наукової галузі в США становило $396 млрд, Японії — 142 млрд, Китаї — 141 млрд, Росії —  22 млрд. Україна в 2011 році із загального та спеціального фондів держбюджету на фінансування наукових і науково-технічних робіт витратила приблизно $0,6 млрд. Для коректного порівняння: Білорусь і Казахстан на цю галузь виділяє в 2—3 рази більше. І це загальна світова закономірність — нарощувати наукові інвестиції в посткризовий період. Ми звикли фінансувати науку за залишковим принципом. Це тому, що ми небагата країна. Або тому ми й небагата країна?  

Такий скарб в області знайдено вперше за 30 останніх років.

Працівникам дочірнього підприємства «Волинські старожитності»  науково-дослідного центру «Охоронна археологічна служба України» Інституту археології НАН України щастя усміхнулося на високому березі річки Чорногузки в селі Полонка Луцького району. Там розташована унікальна археологічна пам’ятка — багатошарове поселення. Тут не одну тисячу років жили люди — від культури фінального палеоліту до епохи бронзи, раннього заліза, римського часу, давньоруського періоду і до середньовіччя та нинішніх днів. Рятувальні дослідження на місці, що інтенсивно забудовується, волинські науковці ведуть уже чотири роки.