Коли керівник експедиції Георгій Сєдов помер, двоє вцілілих матросів спершу спробували донести тіло покійного до судна, з якого вони пішли в подорож. Та потім від цієї ідеї довелося відмовитися і вони взялися поховати його на скелястому березі. Зверху поклали купу каміння і встановили хрест, зв’язаний із двох лиж. Коли вирішили йти далі, помітили, що зник улюбленець лейтенанта — пес Фрам. Той ховався за могилою, тікав від людей і ніяк не хотів іти за ними. Матроси побрели, а вірний пес так і залишився помирати в крижаній пустелі біля могили рідної йому людини.

Ось так трагічно закінчилася подорож до Північного полюса, на яку наш відважний земляк наважився сто років тому. 

— Ето что за бандьоровскіє тряпкі? Нємєдленно снять!..  —  вказував на  вишиті  червоно-чорними ружами і такими самими смужками рушники енкаведешник. —  Развєлі тут пропаганду!..

 —  Не ми їх вішали  —  не ми й знімати  будемо!  —  озвався хтось із зігнаних до хреста-фігури дядьків.

 —  Что?.. Нєсі лєсніцу!  —  «полномочений» дістав з кобури і направив на сміливця потертого «ТТ».

А куди було діватися? Приніс той дядько драбину, сказав «прости мене, Господи!» і разом з односельцями відійшов подалі від  гріха.

Тим часом, заїжджий приставив драбину до високого хреста і почав смикати за рушники. Вузол одного з них розслабився, а з-під нього полетіла до землі… граната. Нагнало тоді небораці осколків нижче спини, у ноги і... Отак служивий, прізвище якого й досі згадують у селі поблизу обласного центру, отримав статус пораненого «в боях за соціалістічєскую Родіну».  Може й зараз живий, і пенсію підвищену отримує. У тому числі й за рахунок податків дітей та онуків отих дядьків, що тоді, в повоєнному чи то 1946-му чи то 1947-му, відмовилися зривати дбайливо вишиті рушники із православного хреста.

Про цю історію згадав днями, коли на Театральному майдані Луцька  проводив фотозйомку вже третього Всеукраїнського фестивалю рушників «Вишиті обереги єднання». Відбувся він  за активної підтримки Луцької  міськради. 

Для того, щоб побачити результати реформ у медицині, потрібен передусім час. Про це заявив Прем’єр-міністр Микола Азаров під час спілкування з користувачами соціальної мережі Фейсбук. За його словами, нині в галузі охорони здоров’я багато проблем. Одна з них — неефективний розподіл грошей. «Не все ще в цьому напрямку зроблено, і незважаючи на те, що фінансування збільшується, гроші до хворих не доходять», — сказав глава уряду, додавши, що проведенню реформи часто заважає опір медичного персоналу.  

На Софійській площі напередодні вихідних у супроводі Національного ансамблю солістів України «Київська камерата» та під «акомпанемент» світлового шоу відкрили грандіозну арт-інсталяцію одеської художниці Оксани Мась. Її робота — обличчя Божої Матері, складене із тисяч дерев’яних писанок, — вже стала сенсацією минулорічного Венеціанського бієнале. Але то був лише фрагмент грандіозного задуму художниці — відтворення в креативній техніці Гентського вівтаря братів Яна та Хуберта ван Ейків, який вважається шедевром мистецтва Відродження і встановлений у бельгійській церкві Сент Бавон. І от тепер можна було оглянути кілька його фрагментів, складених протягом  року з писанок з оригінальними малюнками пересічних людей.  

У всіх містах і селах України напередодні Дня матері лунають найщиріші побажання і найтепліші слова, пісні і вірші на честь найдорожчих у світі людей. Івано-Франківська область цього року відзначилася тим, що тут найбільше народжується дітей, тому професія мами виявилася найпопулярнішою. Тож концерти, святкові зустрічі в усіх без винятку дитячих садочках, школах, будинках культури проходять під гарними назвами «Мамина усмішка», «Мамо, матусю, я Вами горджуся», «Матусенько моя, благословенна будь», повняться радістю й теплими обіймами.  

Василь Кравченко, головний лікар Городищенського районного територіального медичного об’єднання, не приховує тривоги: сьогодні кадрова проблема гостра, особливо на селі. Район у цьому плані не найгірший в області, однак укомплектованість медичних закладів лікарями ледве дотягує 69%. Бракує, зокрема, терапевтів, педіатрів, стоматологів. Чимало вакансій у дільничних лікарнях та амбулаторіях узагалі не заповнені — одні виїхали, інші пішли на заслужений відпочинок.  

Нова російська кінокартина, випущена в прокат відразу до двох знаменних подій — початку Євро-2012 і 70-річчя прославленого навіть голлівудськими кіномитцями «матчу смерті», — без глядача не залишиться. Тим більше, що відомі кіноактори Сергій Безруков і Єлизавета Боярська вкотре продемонстрували високий рівень виконавської майстерності, а трагізм зображених на екрані подій справді бере за живе. Та, на жаль, творці чергового російського фільму «про війну» лише додали аргументів на користь тих, хто намагається трактувати всенародну війну з «коричневою чумою» як чуже нам «совєтсько-германське» протистояння двох тоталітарних режимів. Так, ніби серед радянських громадян, які віддали життя за Перемогу, майже кожен третій — не родом з України або не українець за своїм етнічним походженням.  

Щороку о цій травневій днині  спостерігається масове паломництво до столичного Ботанічного саду ім. Миколи Гришка. Два гектари землі на схилах біля Видубицького монастиря, на яких ростуть ароматні кущі — справжня гордість ботаніків. Усі сорти  своїх досить  невибагливих підопічних,  а їх тут близько 90,  фахівці називають рідкісними та унікальними.  

Є  актори, яких впізнаєш передусім за їхнім голосом. Володимир Ніколаєнко, актор Національного академічного драматичного театру ім. І. Франка, працює і на кону, й поза його межами: зокрема біля мікрофона, озвучуючи кіно і мультфільми, начитуючи невеличкі монологи для радіопрограми «Від суботи до суботи».
Спеціально для «УК» відомий франківець розповів про шляхи, якими йшов до акторської справи, і тих, хто скеровував його на них.
 

Як і в кожному місті, в Дніпропетровську є вулиці, названі на честь видатних людей, в тому числі й героїв Великої Вітчизняної війни. Городяни звикли до цих назв, та, на жаль, не всі знають про подвиги і долі тих, хто заслуговує, щоб про них пам’ятали.
Іменем Павла Гусенка названі і вулиця, і студентська поліклініка. Але не всі, особливо нинішні студенти знають, що наш  земляк, Герой Радянського Союзу був командиром ескадрильї бомбардувальників, здійснив майже 200 бойових вильотів, звільняв від фашистів Дніпропетровськ і Харків і героїчно загинув 20 вересня 1944 року поблизу польського міста Прешов.