Польська Лодзь, розташована за 130 кілометрів від столиці сусідньої країни, її фактичний геометричний центр, ще якихось три десятиліття тому, образно кажучи, прокидалася і лягала спати за сигналом фабричного гудка. Суконні й текстильні фабрики, численні цегельні впродовж майже 150 років визначали профіль діяльності кількох поколінь тутешнього люду, змалечку призвичаєного до робітничих спецівок. Наприкінці буремних 1980-х сталося неймовірне: вся ця велетенська машина з її коліщатами, карданними валами, редукторами та іншим технічним начинням майже одночасно зупинилася. Тодішній економічний спад можна було порівняти хіба що з гігантським водоспадом, що неочікувано впав на місто.

Україна — це не лише великі гарні міста з мільйонним населенням. Це й невеликі містечка, села й селища, які часто мають унікальну й цікаву історію, культурну спадщину, традиції. І дуже добре, коли місцеві жителі не лише пам’ятають, зберігають і плекають ці безцінні скарби, а й презентують їх усім зацікавленим та охочим до нових вражень поціновувачам. І українським, і закордонним.

Полтавщина належить до областей, які попри політичні й економічні пертурбації в країні мають позитивну динаміку. Зокрема там успішно працюють машинобудівні, будівельні підприємства. Область лідирує в загальнодержавному рейтингу зі створення об’єднаних територіальних громад (ОТГ), за обсягами видобутку вуглеводнів, темпами впровадження органічного землеробства, бізнес-проєктів в АПК. Та останніми роками на Полтавщині стрімко розвивається ще одна, нова для регіону, перспективна галузь — туристична. Про це «Урядовому кур’єру» розповідає директор департаменту культури і туризму Полтавської ОДА Валентина ВОЖДАЄНКО.

З великим задоволенням (хоч і пізніше за інших) прочитав книжки Віталія Портникова «Тюрма для янголів» та «Дзвони Майдану». Із задоволенням і частими перегортаннями сторінок назад, аби те чи інше одкровення автора перечитати ще раз, засвоїти краще.

Застати Руслана Теліпського в його рідному Луцьку справа не з легких: він здебільшого в мандрах та експедиціях. Об’їздив усю Україну й побував у понад 60 країнах. Подорожує передусім задля поширення Шевченкової монументальної спадщини: за 20 років свого покликання віднайшов і зафіксував на камеру понад півтори тисячі пам’ятників Кобзареві у 30 країнах на п’яти континентах, а також провів понад 200  мистецьких заходів «Монументальна Шевченкіана».

На Луганщині 67,6% фельдшерських пунктів області розташовано в селах із населенням до 750 чоловік. Представники обласного департаменту охорони здоров’я стверджують, що моніторинг роботи лікарських закладів свідчить, що до них майже ніхто не звертається, а рівень надання медичних послуг не найкращий. Тобто постало питання щодо доцільності їхнього подальшого існування. А що з цього приводу думають люди, які живуть у сільській місцевості?

Шанувальники сценічного мистецтва у Сумах та гості міста звикли, що кожен новий театральний сезон Сумський обласний академічний театр драми та музичної комедії ім. М. Щепкіна розпочинає масштабними роботами. І цьогорічної осені колектив сповна виправдав надії шанувальників. Як наголошує очільник закладу заслужений діяч мистецтв Микола Юдін, у творчості не може бути зупинок чи перепочинку — тільки постійний рух, пошук, удосконалення, орієнтир на найкращі зразки національного і світового мистецтва.

Уже в кількох містах країни побувала виставка миколаївських митців Володимира і Тетяни Бахтових «Античні коди України. Сакральні реконструкції». Побачили її і в Миколаєві, де художників добре знають і шанують. Відкриття виставки відбулося у залі муніципального Палацу культури і мистецтв. Вернісаж став підсумком багаторічної роботи митців над різними проєктами, які привертають увагу до художнього осмислення античної цивілізації.

Прихильники живопису і колеги називають його художником дерев, бо полотна цього майстра пензля легко впізнати саме за ними — несподіваними, трохи абстрактними, і деколи навіть футуристичними. Однак усі сходяться на думці, що мистецькі, одухотворені, ексклюзивні вони тільки в нього — художника із Сум Івана ГАПОЧЕНКА. Сьогодні митець гість «УК».

Це розповідь про реальну постать — вельського журналіста Ґарета Джонса, який прибуває 1933 року в СРСР, зокрема на український Донбас, і на власні очі пересвідчується у великій трагедії українців — Голодоморі, а також у масових репресіях, цензурі, які провадить більшовицька влада. Він знайде в собі мужність розповісти про ці жахіття світові. І за це у 30 років заплатить власним життям — його вб’ють, напевно, радянські спецслужби.