Як відомо, волонтерський рух зародився в 1920-х роках у Європі й швидко поширився багатьма країнами, охопивши різні галузі. Загалом волонтер — це людина, яка добровільно на безоплатній основі займається суспільно корисною діяльністю. У лексиці українців це слово з’явилося порівняно недавно, воно пов’язано, хоч як прикро, з війною. 

У Слов’янську Донецької області один із тутешніх сайтів провів опитування на важливу осінньо-зимову тему. Людям запропонували відповісти на запитання: «Як ви оцінюєте підготовку до опалювального сезону?». Найменшу кількість голосів (7%) набрав варіант «Молодці, гарно попрацювали влітку, зиму проведемо в теплих квартирах», трохи більше (13%) вважають, що «На тверду четвірочку», понад третина споживачів висловилася дуже категорично: «Ви що, смієтеся над нами, у місті нічого не робилося!» і нарешті найбільше респондентів (47%) переадресували оту допитливість недалекому майбутньому: «Зима відповість на це запитання». Хоча, схоже, перші відповіді всі ми отримаємо дещо раніше — вже восени, коли й розпочнеться опалювальний сезон. 

Монастирищенська райрада створила прецедент на всю країну. Спочатку на сесії у квітні цього року депутати вирішили підтримати роздержавлення районної газети «Зоря» на першому етапі, щоб спільно з райдержадміністрацією вийти зі складу співзасновників. Про це поінформували Держкомтелерадіо. А після включення видання до проекту постанови Кабінету Міністрів, зі значним порушенням терміну «на обдумування», 27 липня на позачерговій сесії ухвалили кардинально протилежне: призупинити своє ж рішення. 

Коли наші економічні експерти і представники владних структур говорять про закордонні інвестиції, насамперед мають на увазі зацікавленість великих міжнародних корпорацій у вкладенні своїх коштів в українські проекти. Однією з таких корпорацій можна вважати китайську Huawei (Хуавей), керівники якої вирішили модернізувати мережу найбільшого вітчизняного провайдера зв’язку — Укртелекому.

Про це, інші плани компанії, а також про специфіку українського ринку зв’язку «УК» розпитав у директора Huawei Ukraine пана Чжоу ХАОДЗЕ. 

Анатолій зрадів телефонному дзвінку, на який навіть не сподівався. Залишившись без роботи та без власної невеличкої друкарні, яку довелося «віддати» за борги, він кілька місяців безуспішно намагався знайти застосування своїм знанням та досвіду поліграфіста й управлінця. Втім, траплялися лише пропозиції або неофіційного працевлаштування, або ж не за фахом. Тож і перебивався випадковим підробітком, щоб якось прогодувати сім’ю… А тут голос колишнього колеги в трубці за тридцять секунд розмови розв’язував усі його проблеми. Той телефонував з Росії, говорив квапливо, але всі деталі обіцяв розповісти при зустрічі. Пропонував престижну роботу в солідній видавничій компанії, стабільну й високу платню. «Виїжджай прямо завтра до Бєлгорода, там будуть ще кілька харків’ян, вас зустрінуть. Я вже працюю тут два місяці, все добре, до зустрічі», — скоромовкою проговорив знайомий і від’єднався.

Подальший розвиток подій, як розповів Анатолій, починався гладко, хоча його й насторожувало те, що після зустрічі в нього і ще у трьох харків’ян відібрали документи (для оформлення, пояснили). 

«Звідси до неконтрольованої території трохи більш як кілометр. Це вже так звана сіра зона. Вулиця Парусовка в Попасній упирається в селище Новоолександрівка, де, за мінськими угодами, ми, українські силовики, перебувати не можемо. Але й звідти до нас приходять люди по допомогу, — розповідає старший інспектор поліції Попаснянського райвідділу капітан поліції Дмитро Воронін. — Найчастіше їхні звернення пов’язані з розшуком родичів, які внаслідок бойових дій невідомо куди виїхали або перебувають в полоні у незаконних збройних формувань. Ми допомагаємо, як можемо. Ведемо розшук таких осіб».

Того дня, коли ми спілкувалися з капітаном, він приїхав на Парусовку, щоб під час чергового обходу нагадати людям, як поводитися під час обстрілів. Бо ситуація в зоні АТО загострюється. 

Питання повернення наших співгромадян з полону проросійських бойовиків, що нині паплюжать український Донбас, надзвичайно болюче для країни. Особливо для тих, хто щодня очікує звістки від рідних і переговорних груп. Саме з родинами наших полонених на сході земляків зустрівся Президент Петро Порошенко й спробував вселити в них іскру надії.  

Завітавши якось до читальної зали центральної міської бібліотеки міста Дніпра і запитавши «Урядовий кур’єр», з подивом дізналася, що цього року періодичних видань тут не передплачували — міська влада не надала коштів ні на газети й журнали, ні на нову літературу. Відзначила ще один прикрий факт: один читач попросив скопіювати статтю з журналу, але ксерокс не працював, як і дев’ять інших. На їх обслуговування також не було коштів. 

Вони вже два роки серед нас, їх понад півтора мільйона. Майже нічим не відрізняються від інших, окрім того, що більшості з них довелося починати життя наново в буквальному сенсі. Це виклик. І повне перезавантаження. Вони знають, як це — не залежати і все спочатку. Не думають, звідки взяти сили та сенси. А просто починають і вибудовують власну реальність цеглинка за цеглинкою. 

«Урядовий кур’єр» аналізує ситуацію із протидією російській пропаганді у прикордонних регіонах України і стан вітчизняного інформаційного забезпечення. Сьогодні публікації з Чернігівщини та Одещини.