Може здатися, що через війну культурно-мистецьке життя в країні завмерло. Але це не так. У Національному музеї-заповіднику українського гончарства в Опішному життя кипить. «На початку повномасштабної агресії росії багато співробітників музею дуже нервували. Ми переживали, що роботу в музеї буде паралізовано. Проте нині працюємо більше і продуктивніше, ніж у мирний час. Рівняємося на бійців ЗСУ, в яких узагалі немає вихідних і відпочинку. Ми перестали проводити масові заходи, яких було дуже багато. 

 В організмі людини, як відомо, 65 відсотків води. Нелюди із сусідньої імперії зла та агресії на всі 100 відсотків наповнені токсичною брехнею. Точніше, вони настільки переповнені неправдою, що навіть здається, що у владному кремлі існує суворе табу на звичайнісіньку правду. Утім, чому здається? Адже пропагандистські рупори держави-агресора ще задовго до початку повномасштабного вторгнення рф в Україну активно поширювали світом цинічну й брутальну антиукраїнську риторику, в якій правдивою була тільки назва нашої незалежної держави. Проте навіть тут вони дозволяли собі публічно глузливо збиткуватися, дедалі частіше вживаючи назвиська типу «нізалєжна». 

 Коли росіяни підступно підірвали дамбу Каховського водосховища, вся країна миттєво відреагувала на біду херсонців, оперативно почавши надавати їм необхідну допомогу. Однією з перших на спільну біду відгукнулася Полтавщина. Уже за кілька годин після трагедії начальник Полтавської обласної військової адміністрації Дмитро Лунін заявив про готовність області прийняти 6 тисяч біженців із підтоплених територій.

 Увесь світ облетіли кадри некерованої водяної стихії після злочину росіян на Каховській греблі. Серед жертв — сотні людей, ще тисячі жителів Херсонщини змушені були покинути підтоплені домівки. Кілька днів у новинах не сходили емоційні сюжети, коли до човна рятувальників з усіх сил намагаються допливти кілька собак, із горищ та дахів небайдужі українці знімають котів, з уламків будинку, які течією прибило до берега на Одещині, рятують виснаженого пса... Це шокує та зворушує не менше, ніж кадри, де рятують людей.

 Цьогорічне відзначення професійного свята журналістів залишило по собі подвійне відчуття. Свято — це завжди позитивні емоції, піднесений стан, коли відчуваєш, що твоя робота має соціальне значення, її цінують читачі й представники місцевої влади. І вкотре концентруєш свою увагу на майбутньому професії і справи, але думки не завжди позитивні.

 Донеччина нині — один з найбільш постраждалих від війни регіонів України. Після повномасштабного вторгнення росії лінія фронту тут залишається однією з найдовших. Область зранена, змучена, але продовжує жити, тримає оборону і чекає визволення. Про те, які проблеми сьогодні розв’язують тут, які завдання ставлять, на що сподіваються і чим підкріплюють віру в нашу перемогу, розповів Укрінформу начальник обласної військової адміністрації Павло Кириленко.

 Дискусія про укриття для громадян, якість і надійність бомбосховищ триває давно. Активно почалася вона з початком війни з росією ще 2014 року. Проте детальний аналіз стану сховищ, сподівання на поліпшення ситуації відчутних результатів, здається, дають мало. Ідеться не про відсоток готовності приміщень, який то зростає, то падає, а про спроможність захистити від ракетних обстрілів. Виявляється, багатьом людям під час повітряної тривоги ховатися фактично нікуди. Багато хто махнув рукою на свою безпеку.

Місцеві господині продавали кондитерські вироби та інші делікатеси домашньої кухні, які спеціально готували до цього заходу. А ті, хто не мав часу на приготування, ставали їхніми покупцями. Так сидоренківцям вдалося зібрати й передати на потреби ЗСУ 7071 гривню. 

 Село Молотків на Тернопіллі, в якому народився Володимир Мосейко, гітлерівські нацисти спалили 1943 року. Тоді загинуло 617 молотківців, серед яких було 92 дитини. Майже десять років пан Володимир як волонтер їздить з гуманітарною допомогою на передові позиції наших воїнів. Його душа жахається та болить від спалених, знищених уже тепер путінськими фашистами українських сіл і міст. Деякі з цих населених пунктів він відвідував, коли там буяло життя. «Прощення цьому немає!» — каже. І впевнений, що Україна неодмінно здолає рашизм. 

 Цю програму впроваджує благодійний фонд «Громадянин» разом з оздоровчим центром Fortis health. «Програма називається «Кіборги» і охоплює кілька напрямів діяльності. Один з них ми назвали «Реабілітація кіборгів». Вона передбачає надання допомоги з протезуванням пораненим захисникам, їхнє навчання, медичне, психологічне, соціальне і спортивне відновлення», — розповідає віце-президент благодійного фонду «Громадянин» і керівник програми «Кіборги» Олена Шмідт.