Хоч як намагається влада України самотужки розв’язати проблему збройного протистояння на сході країни, завершення багатомісячного  конфлікту не видно. Звісно, наші військові запросто впоралися б з бандами, якби тих не підтримувала Росія. Причому останнім часом «гуманітарна допомога» надається переважно новітнім озброєнням і важкою бронетехнікою. Дійшло навіть до обстрілів  прикордонної зони з боку сусідньої держави. 

Про існування на Чернівецькій митниці «чорного» коридору контрабанди лісоматеріалів повідомив на своїй першій нараді новопризначений голова Чернівецької ОДА Роман Ванзуряк, присягнувши розібратися з лісовими контрабандистами. 
Журналісти, прокурори та інші допитливі особи довго сушили голову над тим, що мав на увазі колишній митник Роман Степанович. Адже деревина не є предметом контрабанди. Зійшлися на тому, що очільник краю займеться нарешті так званим сірим контрабасом, коли під виглядом дров за кордон прямує першокласний пиловник ще й у значно більших обсягах, аніж заявлено у митній декларації.  

Реформа місцевого самоврядування потребує змін до Конституції вже у 2014 році, інакше це буде псевдореформа, яка матиме «косметичний» характер. В її рамках важливо ухвалити новий закон про місцеве самоврядування, зміни до Бюджетного і Податкового кодексів, низку законопроектів та внести зміни до 500 різних нормативно-правових актів, що сприяли б децентралізації влади в Україні. Про це повідомив віце-прем’єр-міністр України —
міністр регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства Володимир Гройсман.
Згідно з оцінками експертів, регіональна політика має грунтуватися на п’яти китах: плануванні державної стратегії; фінансуванні через Державний фонд регіонального розвитку; моніторингу та оцінці її впливу; реалізації та інституціях, які супроводжуватимуть і управлятимуть цим циклом. Без хоч би одного елемента ця система не працюватиме. 

11-річний Денис Мизенко бере до рук домру, зручно вмощується на сосновому пеньку, обережно торкається струн. З-під хлоп’ячих пальців зринають перші тремтливі звуки, за якими легко вгадується «Пісня про рушник». Мелодію слухають мама Яна, тато Віталій, бабуся Лариса, братики і сестрички Дмитрик, Вероніка, Поліна, Віолета, Рувим. Тобто всі Мизенки, які ледве вирвалися з рідного Слов’янська, щоб перебути лиху годину подалі від вибухів і руйнувань. Тричі пересідали з машини на машину, навгинці перебігали оті кілька метрів, щоб не потрапити під кулю чи снаряд, аж доки дісталися рятівного автобуса, що швидко взяв курс до міста над Пслом. 

Не так вже й багато в Миколаївській області залишилося принад. Тих «струмків», які є «джерелами» поповнення бюджету. Суднобудівні заводи в плачевному стані, морегосподарський комплекс приносить користь хіба що окремим персонам та окремим групам, сільське господарство ледве тримається за рахунок родючих земель. Але існує хоч і приховане, але досить суттєве корисне «джерело» — корисні копалини. На жаль, їх розробка в області здійснюється з численними порушеннями законодавства. А спритні бізнесмени, які вкладають кошти в добування копалин, не зважають на позицію громад, на екологію і норми землевпорядкування. 

Представники терористичної організації ДНР змусили провідні газети області призупинити свій випуск або виходити без політичних новин. 
Ще місяць тому після візиту бойовиків у Будинок преси призупинила вихід газета із холдингу Ріната Ахметова «Вечерний Донецк». Після «наїзду» автоматників у редакцію там і досі не можуть відшукати статутні документи і відновлювати роботу не планують. Незалежна газета «Донбасс», керівника якої теж возили на бесіду, хоч і відновила випуск раз на тиждень (було три), теж не публікує політичних новин: слів «український уряд» чи «самопроголошена ДНР» тепер нема.

Наприкінці минулого тижня після майже тримісячної перерви над міською радою Слов’янська замайорів Державний прапор України. Піднімали його урочисто — перед строєм українських солдатів. Цей сигнал нарешті дав змогу тим небагатьом містянам, які не полишили свого житла, з полегшенням зітхнути, а силовикам — розпочати відновлення життєдіяльності найбільш постраждалого від тероризму міста Донбасу. 

Нове життя, писав колись поет, нового прагне й слова. Це підтверджують і резонансні події на Донбасі. Причому розширення та інше використання наявного словникового запасу іноді спостерігається там, де цього найменше очікували. Скажімо, хіба хтось міг передбачити, що враз побільшає специфічних висловів, якими місцеві гірники допомагають собі під час важкої і небезпечної роботи? Навряд. А тим часом у цьому середовищі з’явився відносно новий лайливий термін — «сепаратист». 

Авторка цих розповідей живе у Свердловську, що на Луганщині. Про війну вона знає не з телевізора. Війна увійшла в її дім і на певний час навіть прижилася там, змінивши все навкруги. Стрес, страх, відчай іноді паралізують, а Олену вони стимулюють писати. І як! Прочитайте! Тільки приготуйте носовички.

3 липня 2014 року в селищі Гостомель під Києвом ховали хороброго вертолітника Ігоря Горбенка, який загинув 24 червня поблизу гори Карачун  під Слов’янськом. Героєві був 31 рік. Проводжати в останню путь загиблого прийшло чимало жителів селища, навколишніх населених пунктів та міста Ірпеня. Серед них були й бійці створеного з добровольців Ірпеня підрозділу, який вирушав на схід країни. Ці військові виїжджали у небезпечне відрядження більш підготовленими, ніж попередні команди:  ТОВ «НВП  «Темп-3000», що працює у Ворзелі, забезпечило всіх вояків бронежилетами власного виробництва четвертого ступеня захисту і касками.