Важко відразу сказати, чого саме в Бердянську завжди було найбільше. Моря чи сонця? Чи піщаних пляжів? Чи акацій? Чи щедрих апетитних дарів Азова та довколишніх родючих полів і садів, від яких вгиналися прилавки тамтешніх базарів?
А тим часом, пам’ятаю, в нас, хлопчаків Бердянщини, були свої пріоритети. Під час відвідин нашого райцентру дорогою на пляж обов’язково забігали у сквер імені лейтенанта Шмідта, де на тінистій алеї стоїть пам’ятник морякам-десантникам, які восени 1943 року визволяли місто від нацистських загарбників. А ще обов’язковою була зупинка за якусь сотню кроків від моря біля порту: там застиг на постаменті торпедний катер — один з тих, які брали участь у визволенні Бердянська та всього Приазов’я від окупантів.

 На Хустщині на Закарпатті в одній з найбільших громад Горінчівській створили центр соціальної підтримки із промовистою назвою «Домашнє тепло». Як вдалося колективу розв’язати десятки проблем, що здавалися нездоланними, які має плани на майбутнє, розповідає кореспондент «Урядового кур’єру». Про те, що в Нижньому Бистрому буде створено центр соціальної підтримки дітей та сімей, не йшлося, аж доки ситуація змусила зайнятися цим питанням. 2020 року, коли було створено Горінчівську територіальну громаду, законодавство про освіту зобов’язало закрити школу-інтернат, яка діяла в цьому селі.

 З-поміж кількох історичних будівель у центрі Полтави дві помітно вирізняються тим, що потребують капітального ремонту. На щастя, одну з них — будинок Полтавського дворянського зібрання, який майже повністю згорів у грудні 2020 року, до нього готують. Об’єкт обгородили, завезли будматеріали. Працівники компанії-підрядника «Добробуд-інвест» виконують покрівельні роботи. Представник підрядника розповів, що згодом металопрофіль замінять міцнішим і надійнішим матеріалом. У майбутньому покрівля має бути фальцевою, як і в інших історичних будинках ансамблю Круглої площі.  

 Національному університеті «Острозька академія» з 25 грудня до 19 січня проходить XVIIІ Всеукраїнський онлайн-фестиваль Різдвяних піснеспівів із міжнародною участю. За словами організаторів, його мета — пошанування Різдва Христового, збереження і розвиток традицій нашого краю, України, інших країн. І звісно, розширення  освітніх та культурних зв’язків, які завжди цінували у найстарішому й водночас одному з наймолодших вищих навчальних закладів Східної Європи.

 Наталія захоплює з першої зустрічі: вся аж світиться енергією, добротою, оптимізмом. Невисокого зросту, худенька, з молодіжною зачіскою, вона видається значно молодшою за свій вік. Важко повірити, що в неї п’ятеро дорослих синів, троє з яких служать у Збройних силах України, захищають рідну землю від оскаженілого ворога. Розповідати про своїх синів їй не вперше, робить це залюбки з неймовірною теплотою. Так розкривається ще один її дар — материнства. У неї незвичне для нашого вуха російське прізвище Марінкіна і насичена цікавими подіями доля.

 Уже навесні Україна розраховує отримати офіційну оцінку Європейської комісії щодо прогресу виконання семи рекомендацій, необхідних для початку переговорів про членство в Євросоюзі. Ця оцінка прокладе шлях до наступних кроків на євроінтеграційному шляху нашої держави. Це повідомила віцепрем’єр-міністр з питань європейської та євроатлантичної інтеграції Ольга Стефанішина.

 Кожен з нас у своєму дитинстві мав улюблені іграшки. Нині українські діти граються LEGO, гумовими динозаврами, машинками-трансформерами тощо. А чим забавлялися їхні ровесники 100, 200 років тому? Особливо ті, які жили у селах і на хуторах. Тоді не було ні матеріалів, з яких виготовляють сучасні іграшки, ні самих машин. Змалечку селянські діти бачили довкола себе тільки чудову природу та свійську худобу і птицю. Тож і дитячими іграшками були вирізані з дерева, виліплені із глини звірята, птахи.

 Симпатичну білявку Вікторію Новицьку в цьому книжковому королівстві в центрі Рівного зустрінеш щодня. «Затишна книгарня» — її з чоловіком Михайлом дітище, яке гостинно відчинило двері в листопаді. Втілити ідею допоміг грант 250 тисяч: його отримали за урядовою програмою «єРобота». Та в їхньому житті все було не так просто, як може видатися на перший погляд.

 Підтягнутим, ставним, з чіпким поглядом, лаконічним у висловах і чітким у діях — саме таким і має бути справжній військовий сучасної формації. Його накази й розпорядження підлеглим завжди стримані й позбавлені грубощів. Тож перше враження від знайомства з Артуром Дяченком було надзвичайно позитивним. Не змінилося воно й пізніше. Лише зміцнювалося переконання в тому, що за такими людьми — міцними тілом і духом, грамотними й вмотивованими — майбутнє нашої армії.

 В останні дні року, що минає, в Полтаві на території закладу з надання психіатричної допомоги обласної ради триває будівництво першого в місті модульного житлового комплексу для внутрішніх переселенців. Тут демонтують двометровий цегляний паркан, пиляють старі дерева, корчують пні. До нового року підрядник полтавське приватне підприємство «Євроінвест плюс» має завезти на місце будівництва залізобетонні плити, підготувати траншеї для закладення фундаменту, водопровідних мереж і колодязів, змонтувати систему водовідведення тощо.