На виробництво одиниці валового продукту в Україні використовують енергії у 9—10 разів більше, ніж у Західній Європі, й навіть у півтора раза — ніж у Росії. Ці відомі, але від того не менш приголомшливі цифри назвав під час ІІ Українсько-німецького форуму «БЕА: біоенергетика, енергоефективність та агробізнес», який відбувся на Харківщині, голова правління Німецько-української промислової палати Александер Маркус. 

У межах виставки «Інтер Агро-2016», що пройшла недавно в Києві, відбулося багато цікавих заходів. Зокрема увагу багатьох привернув круглий стіл «Нові експортні можливості АПК: відкриття ринків азійського континенту».

Заступник міністра аграрної політики та продовольства Ольга Трофімцева цю посаду обіймає недавно, проте є знаним фахівцем у галузі міжнародної торгівлі. Вона наголосила на важливості диверсифікації українського продовольчого експорту за товарними групами та географічними ринками. По-простому кажучи, не класти всі яйця в один кошик. Наскільки це важливо, можемо оцінити на прикладі тих українських компаній-експортерів, які всі надії покладали на партнерів з Росії, а тепер кусають собі лікті, бо нікого винити, крім власної необачності. 

Вони приїхали на корпункт «УК» утрьох: голови фермерських господарств «Маленький оазис» Олег Поліщук з Гощанського, «Ако» Сергій Сорока з Млинівського, імені Шевченка Віктор Атаманюк зі Здолбунівського районів Рівненщини. Усіх не перший рік знаю особисто, про досвід та проблеми господарювання кожного в різні роки розповідала наша газета. 

Ліс — то його життя. Його і ще тисяч і тисяч лісівників, у серцях яких не змовкає музика дерев, мелодія трав, пташиного щебету. Тільки в лісі почуваєшся повноцінною людиною, яка може творити великі справи. Ліс спонукає до високих почуттів, відповідальних державних кроків, бо й саме це зелене диво створене небайдужими руками й серцями людей, які дбають про долю нинішнього і майбутніх поколінь. Як зберегти і примножити його, тим самим забезпечивши здорове довкілля? Це одне з головних завдань, яке вирішують нині в обласному управлінні лісового та мисливського господарств та його підрозділах на місцях. З нього й почалася наша розмова з Олександром Миколайовичем ДЗЮБЕНКОМ. 

На Херсонщині Прем’єр-міністр Володимир Гройсман не просто знайомився зі станом справ у регіоні та його інвестиційною привабливістю. У межах робочої поїздки він провів нараду з тамтешніми товаровиробниками сільськогосподарської продукції. Присутні почули, що в Україні слід збільшити глибину переробки під час виготовлення сільськогосподарської продукції, отже забезпечити розвиток національної економіки. «Ми виробляємо сировину, постачаємо її за кордон, звідти закуповуємо техніку. Не знаю, як довго може прожити держава в такому стані. Якщо ми не відновимо внутрішнє виробництво, не поглибимо переробку і не створимо додану вартість, не зможемо забезпечити якісне економічне зростання», — переконував глава уряду. 

Орлівка — чимале село на самісінькому півдні Одещини — має чи не всі передумови, щоб стати одним із популярних туристичних осередків в українській Бессарабії. Мальовничі ландшафти із хвилястим рельєфом, чудові краєвиди на озеро Картал та блакитний Дунай тут щедро доповнені історичними пам’ятками — від доби міді та бронзи через рештки римської фортеці Аліобрикс і аж до пам’ятників бійцям Російсько-турецької та обох світових воєн. 

Біля офісу товариства у селі Жданівка звернув увагу на гарну Дошку пошани, на якій фото його найкращих працівників із трьох областей. Широка географія певною мірою зумовлена тим, що Хмільницький район Вінницької області межує з населеними пунктами Житомирської і Хмельницької областей. Втім,  для сельчан свій той інвестор, який соціально відповідальний. А ТОВ «Хмільницьке»  рік у рік дбає про свої села: з сільськими радами укладає угоди соціального партнерства та спрямовує на потреби громад у середньому по 200 гривень за кожний орендований ним гектар землі на рік. Ця відповідальність за долю українського села однаково важлива для жителів трьох областей, де його виробничі підрозділи працюють на території 25 сільських рад. 

За часів колишнього СРСР Кам’янсько-Дніпровський район і одне з його центральних сіл Благовіщенка славилися ранніми овочами. Цей район називали тоді «тепличною країною», і жили тут на той час досить заможні люди, які розвозили оптом овочі по всьому Радянському Союзу. Навіть у столичних магазинах та ринках красувалася його продукція. Нині ж місцеве сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Благовіщенка» (колишній КСП ім. Леніна), що працює на теренах Запорізької області, не вирощує овочів. Як таке могло статися? Про це «УК» розпитав у директора СТОВ «Благовіщенка» Віталія Хабла. 

Чи не знайома картина для національних аграріїв: на часі весняно-польові роботи, а коштів обмаль.  Що робити? Звісно, брати кредит. Але в кого? Банки гнуть такі відсотки, що впору і без штанів залишитися. Просити під чесне слово — наївні давно перевелися. Ось і доводиться селянам викручуватися, хто як може. Але за великим рахунком, усі позичальники йдуть-таки до банкірів, а вже потім тяжко зітхають. Працювали-працювали, а коли підрахували, то…

А чи не можна обійтися без кабальної й доволі морочливої процедури оформлення банківських кредитів? З’ясовується, можна. Хай і не повністю, однак бодай певна частина аграріїв відтепер має такий потрібний для них рятівний кредитний круг. 

Харківський завод «Електроважмаш» входить до сотні найбільших державних компаній, про що зазначено в річному звіті Міністерства економічного розвитку і торгівлі України. Проте як свідчить статистика, не розмір підприємства — показник його успіху. За офіційною інформацією, минулий рік Електроважмаш завершив із чималим збитком, переживши кризу й репутаційні потрясіння.