Гадаю, маю повне моральне право розповісти про ситуацію, яка загрожує нашому технікуму, а заодно застерегти інші педагогічні колективи таких само закладів від можливого повторення ситуації. Кажу так, бо свого часу очолював технікум упродовж 16 років, а загалом віддав йому понад 40 років життя.

Майже два десятиліття тому свалявець Василь Шетеля став автором однієї з місцевих сенсацій: він виграв позов до держчиновників у Європейському суді з прав людини. Йому, тодішньому директорові Свалявської районної кіномережі, усередині 1990-х заборгували понад 4 тисячі гривень заробітної плати. Незаконно звільнивши його з роботи, перекладали відповідальність на кіномережу, на той час… ліквідовану. Мовляв, хай вона поверне заборговані гроші.

Державні органи в усьому світі структуровані. Структура загалом схожа, адже майже в кожній країні існує економіка, до якої належить виробництво товарів і послуг. Актуальна і оборона. Навіть Ватикан має збройні сили. Від кого вони можуть захистити — це вже інше питання.

Чи не щодня стрічка миколаївських новин повідомляє про чергові нахабні дійства. Зламали лавочку, відірвали щось від пам’ятника, вирвали квіти на клумбі, вибили скло. Буденність? Так, ці повідомлення стали буденністю. Днями вразила новина від адміністрації Центрального району Миколаєва. У ньому щире обурення діями вандалів, які розбили скло на щойно встановленій зупинці. Навіщо? Що спонукало цих людей трощити нову споруду? Якби щось украли, було б зрозуміло. Нічого не вкрадено, тільки потрощено новий зупинковий комплекс.

Питання щодо реалізації Україною так званої «формули Штайн­маєра» збурило і розкололо українське  суспільство. Одні вбачають тут шлях до миру, інші — до капітуляції з подальшою повною втратою української державності.

Бур’ян з поля можна виполоти, вивести. Але якщо поганий сусід під різними приводами й без них явно й таємно вдень і вночі закидає його в чужий город, то боротися з ним складно. Аналізуючи дії Москви, можемо виявити кілька напрямів використання дезінформації, фейків, чуток і пліток її підступної агресивної діяльності.

Учора у ліфті познайомилася із сусідкою мадам Петер, аристократичною пані років 70 на вигляд, із красиво зачесаним сріблястим волоссям і в костюмі від Chanel. «Ви з якої квартири?» — запитала вона мене, коли ліфт рушив донизу. Оскільки ми у будинку новенькі, я чемно представилася мадам Петер. Говорили ми англійською. «Ваша родина з Британії?» — продовжила розмову літня пані. «Ні, з України», — відповіла я. Очі старенької засвітилися непідробною цікавістю: «Справді? Я чула, що ви збираєтеся помиритися з Росією. Навіть вивели для цього якусь формулу».

На календарі 7 жовтня, а передплатна кампанія на 2020 рік в Україні ще не розпочалась. У поштових відділеннях нема каталогів передплатних видань, редакції не знають, яку оголошувати передплатну ціну на газети й журнали. Укрпошта не повідомляє про умови їх доставки і далі оптимізується. Складається враження, що вітчизняну пресу планомірно знищують, тоді як навіть на окупованих територіях Донбасу наклади газет стрімко зростають. Невпинно руйнується система доставки, листоношам створили такі умови роботи, що вони не витримують і звільняються, бо хіба ж можна прожити на мінімальну зарплату? Для порівняння: у Данії листоноша заробляє 320 тисяч крон (майже один мільйон двісті тисяч гривень) на рік.

Нещодавно по телевізору побачив розповідь про наш літак-велетень «Мрія», який наймають для перевезень навіть ті держави, до яких ми звертаємось як до арбітра. Звісно, не вперше чую про нього, але щоразу проймаюся гордістю за силу української технічної думки. Літак — великий дипломат!

Ще одну невеличку частину цьогорічної відпустки використала на нетривалу подорож до Німеччини. Та хочу поділитися враженнями не від країни, а від того, як поверталася через тиждень додому.