Автостанція «Південна» в Києві. За двадцять сьома. Шукаю автобус на Тетіїв. Найближчий — Київ — Іллінці, як підказує розклад, за 20 хвилин. Знаходжу його на платформі: вільні місця ще є, але водій безапеляційно направляє до каси автовокзалу.

«Гусінь повзала по тротуарах навіть на Хрещатику. Вітер здував у купи висохлі пелюстки. Травневі жуки і метелики залітали у вагони трамваїв. По ночах у палісадниках співали солов’ї. Тополиний пух, як чорноморська піна, накочувався прибоєм на панелі. По краях бруківок жовтіли кульбабки». 

Природа не обділила села Смілянщини красою. В розвої осінніх барв вони ще кращі — аж дух захоплює. Та місцевим жителям не до милування ландшафтами. Горби й видолинки, особливо в пору осінньої негоди — чимала небезпека для подорожніх. А якщо додати до цього вкрай незадовільний стан місцевих доріг, стане цілком зрозумілою тривога, з якою батьки щодня відправляють дітей на навчання. Завдяки освітнім пертурбаціям багатьом школярам доводиться мандрувати до сусідніх сіл. Приміром, у сунківській школі навчається трохи більш як сотня дітей. Сорок із них дістаються на уроки з двох сусідніх сіл шкільним автобусом. 

П’ятирічна онучка повернулася з дитсадка з неймовірним кашлем.

— Ой, Катрусю, що ж це буде?! — кажу з порога.

— Не турбуйся, бабусю, в нас майже всі діти кашляють, — «заспокоїла» мала й тут-таки уточнила: — Ні, не «майже», вже точно всі. 

Ось-ось мине 2,5 року з часу ухвалення у Верховній Раді України Закону «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки». Звичайно його називають законом про декомунізацію. 

Їздив нещодавно у відрядження в місто Калуш Івано-Франківської області. На одній зі станцій у купе підсіла літня жінка. У двох валізах везла продукти онуці, що вчиться в медичному коледжі Івано-Франківська. «Дитина, — сказала бабуся, — не приїхала на вихідні в село, тож вирішила її провідати сама». 

 «100 років Жовтня зустрічатимемо вже за радянської влади», — категорично запевнив мене на Арсенальній площі один із прихильників комуністів під час демонстрації на честь 90-річчя більшовицького перевороту, раніше іменованого Великою жовтневою соціалістичною революцією. Тоді, майже 10 років тому, я готував телевізійний сюжет у новини з урочистого мітингу представників лівих сил у центрі Києва.

Необачні водії за кермом — жах. Хоч власного авто не маю, в інтернеті підписана на сторінки щодо дорожньо-транспортних пригод, які відбуваються у столиці та області. Страшними новинами вони майорять майже щодня, а то й по кілька разів на день. «Водій напідпитку збив на смерть пішохода на «зебрі» або «Велосипедист потрапив під колеса автівки, водій якої значно перевищив швидкість». 

— У Черкасах стався зухвалий злочин, який кинув виклик усім здоровим силам нашого міста, — сказав під час зустрічі з представниками медіа міський голова Анатолій Бондаренко. — Пізно ввечері після прямого ефіру на одній з місцевих телекомпаній було жорстоко вбито депутата міської ради, виконувача обов’язків директора департаменту житлово-комунального комплексу Михайла Бінусова. Цей злочин міський голова пов’язує з недавнім призначенням Михайла Марковича на посаду в департаменті ЖКК. За його словами, серед головних завдань, які він ставив перед новим очільником цього структурного підрозділу, була боротьба з корупцією в житловому господарстві Черкас. Під час брифінгу Анатолій Бондаренко розповів про кілька подій, які передували цьому вбивству. 

Так і є насправді. І не із солідарності, а за походженням. І можете казати про людський егоїзм і про те, чия сорочка ближча до тіла. Та навіть за високої здатності до співчуття ти зовсім по-іншому сприймаєш факт, що не якась літня жінка, а твоя мати з жахом вдивляється в палаючий небосхил і похапцем збирає речі, щоб шукати прихистку якнайдалі від рідної домівки. Що здригається від вибухів не якесь одне із тисяч, може, нічим не гірших українських містечок, а саме те, де ти народився і виріс.