«Край садів і виноградників» — назва, яка закріпилася за Закарпаттям у середині минулого століття. У столиці краян звали «корчагінцями» неспроста: сулії-корчаги добротного вина допомагали їм вирішувати найскладніші питання. Статус виноробного регіон має ще й сьогодні. Але імідж зіпсований... Новітні часи змушують говорити про занепад колись провідної та прибуткової підгалузі, необхідність її відродження.  

Про це говорять давно. Що Україна, на жаль, дедалі більше відстає в науковому поступі. Що молоді вчені, ледь захистивши дисертації, здебільшого тікають за кордон у пошуках самореалізації та кращого заробітку. Але нечасто ці розмови трансформуються в дії, спрямовані на те, аби переломити небезпечну тенденцію: з 1997 року за обсягами наукової продукції Україна впала з 27 на 44 місце, за рейтингом бази даних Scopus, та досі малоінтегрована у світовий науковий простір.   

Мене зачепила за живе інформація кореспондента «УК» Катерини Мацегори «Сильній владі потрібне сильне суспільство», в якій зазначалось, що «через дефіцит спілкування із владою українці просто не розуміють процесів реформування».

На моє глибоке переконання, громадяни лише тоді стануть справжньою опорою і підтримкою для влади, коли спілкування буде дієвим і двостороннім. Тобто влада не лише роз’яснюватиме свою політику, але насамперед прислухатиметься до критики і пропозицій знизу. Причому це повинно відбуватися на всіх рівнях: у пресі, на радіо і телебаченні, в електронних засобах. І на кожне критичне зауваження чи виступ у ЗМІ повинна бути якщо не обов’язкова реакція, то хоч докладне роз’яснення ситуації з боку владних структур. 

Закон має визначити не тільки подальшу долю портової галузі, а й закладає підгрунтя для стабільної роботи інших галузей економіки України: металургії, хімічної промисловості, сільського господарства. Уявляючи головні проблеми портового господарства України, не потрібно бути абияким спеціалістом, щоб зрозуміти, що галузь потребує негайної та глибокої реформи. Принаймні саме такі завдання закладав головний розробник — Міністерство інфраструктури — у філософію закону.  

30 вересня 2011 року. Наше судно, потерпаючи від страшного шторму, затонуло. Величезні хвилі віднесли шлюпку з екіпажем в один бік, а мене — в другий. Нарешті, зовсім знесилений, я виповз на цей острів, який назвав островом Відчаю. Я залишився без їжі і житла: навіть ніде було заховатися від спеки, дощу чи хижих звірів. Коли почало сутеніти, швиденько збудував із підручного матеріалу високу піраміду, заліз на її верхівку і всю ніч проспав міцним сном.  

Реалізація потужних інвестиційних проектів щодо освоєння унікальних природних ресурсів у Ренійському районі Одещини може перетворити північно-західний регіон нашого Придунав’я на квітучий, привабливий форпост України на кордоні з Євросоюзом.  

На думку експертів, ювенальне законодавство має стосуватись насамперед неповнолітніх правопорушників, а також дітей, чиї права тією чи іншою мірою не дотримуються. Якщо потреба в першому очевидна, то друга частина викликає дискусії, а також побоювання, що це може стати засобом тиску на батьків та спричинити появу чергової корупційної схеми. Адже ніхто не буде застрахований від того, що дитину з сім’ї зможуть забрати під будь-яким приводом.  

56% дітей вважають, що в Україні порушується право на захист від жорстокості, від знущання, брутального поводження. Це з’ясувалося в ході дослідження «Права дітей в Україні: реалії та виклики після 20 років Незалежності». А захищати підлітків є від чого. Опитування показало, що 10% дітей віком від 10 до 17 років — а це понад 800 тисяч — зазнають фізичного насильства у родинах.  

Чи збільшиться кількість птахів у окремо взятій місцевості, якщо школярам подарувати біопаливний котел? На перший погляд здається, що питання стосується речей, які неможливо пов’язати. Але, пригадавши стару англійську загадку про залежність кількості овечих отар від кількості старих дів (логічний ланцюжок: самотні пані, зазвичай, тримають котів, які, у свою чергу, зменшують популяцію мишей, котрі псують посіви конюшини, яку дуже люблять вівці), починаєш і в цій історії шукати заковику.  

Рівненське Полісся пахне лісом. У прямому й переносному значеннях: не лише весняною глицею, — її приємний природний запах перебиває інший — щойно зрубаного дерева, яке, здається, просто-таки захлинається сльозами…

 То — сировина для пилорам, яких тут — наче грибів після осіннього дощу. Легально працюють лише одиниці, інші — «махрові» підпільники: їхні власники не сплачують податків, працівники отримують гроші в конвертах… Звісно, що документів про походження деревини, яка сюди потрапляє, ніхто не вимагає.