Від дружини одержав доручення — купити якомога солодші кавун і диню, що заполонили всі вулиці міста. Адже вітамінний сезон не гумовий: не встиг озирнутися, а вже продають квашені чи консервовані скибки, які навіть віддалено не нагадують літні «аналоги».
Однак при цьому застерегла: в жодному разі не наближатися до так званих стихійних торговельних точок і передусім тих, що розташовані обабіч гомінких доріг. Чому — і так зрозуміло. 

Зустрілися і зрозуміли — такі зустрічі їм конче потрібні, як ковток свіжого повітря у задушливих мегаполісах, коли повела їх доля з карпатських гір і плаїв. Відтоді не згасає бойківська ватра, а розгорається з новою силою, аби і собі, і всій Україні ствердити: земляки славетного сина бойківської землі — Івана Франка — не розгубилися по далеких і близьких світах, не розтринькали ані своєї працьо- витості, ані таланту, а зберегли свій етнос, свою самобутню культуру і небайдужість до долі бойківського краю.

Керівник головного управління з питань судоустрою Адміністрації Президента Андрій Портнов провів брифінг, аби розповісти представникам ЗМІ про головні положення трьох законодавчих ініціатив Віктора Януковича.

За словами посадовця, важливим проривом принаймні для діяльності вітчизняних адвокатів стане підписаний учора главою держави Закон «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», який набуде чинності вже за кілька днів. Адже в документі закладено якісно нову систему формування органів адвокатського самоврядування, яка розширює професійні права та гарантії. 

«Що ваші дівчата роблять?» — запитують хлопці сусіда. «Шиють і співають». — «А мати?» — «Порють та плачуть…»

Влучно підмітив наш народ, що буває, коли за якусь відповідальну роботу беруться ті, хто погано знається на ній. Надто таку відповідальну, як депутатська. Тим часом кількість охочих здобути омріяний мандат на цьогорічних виборах 28 жовтня зростає з геометричною прогресією. Кажуть, що в окремих мажоритарних округах на одне депутатське місце вже висунулося майже 30 претендентів. 

Бажання відпочити не спроможна відбити навіть аномальна температура. З 36 за Цельсієм у себе вдома люди масово від’їздять на південь, де за 40. Рекордні показники на термометрі пригальмовують навіть поїзди (за попередній місяць через перегрівання колії вони 15 разів збавляли швидкість до 60 км за год.), однак на плани відпускників не впливають. Понад сотня пар потягів (24 цілорічних, 71 літній та шість разових) ледве справляється з перевезенням пасажирів до Криму і назад.

Нині Сумська дирекція УДППЗ «Укрпошта» об’єднує 434 відділення поштового зв’язку (ВПЗ) — 91 міське та в селищах міського типу, 321 сільське і 22 пересувних. По суті, це єдина в області та Україні структура, що має свої представництва в кожному населеному пункті.
Працюючи на самоокупності, зв’язківці все ж мають низку проблем, в основі яких низька купівельна спроможність насамперед сільського населення. 

Провести літню відпустку в Криму було рожевою мрією чи не кожної радянської людини. Мало чим вона відрізняється й нині, особливо у вихованих давніми стереотипами співвітчизників, до яких можу сміливо зарахувати й себе. Чи, можливо, зараховував донедавна.
Чому про такі приємні речі йдеться у минулому часі? 

Наш автомобіль зупинився якраз біля малесенької станції кілометрів за три від Черкас. Літня спека й неполадки в охолодженні двигуна змусили певний час перечекати, поки можна буде продовжити шлях. Я з цікавістю дивився на маленьке, на кілька будинків селище, повз яке і вночі і вдень пролітають  автомобілі й поїзди. Пролітають, ніби лишаючи поза кадром це тихе існування забутого поселення. Але ж тут, як і скрізь, живуть і працюють люди зі своїми повсякденними клопотами.  

Нинішнього літа виповнюється 90 років відтоді, як почала працювати на ниві українського слова родина Копиленків. Спершу дід, Олександр Іванович, улюблений багатьма поколіннями письменник, затим батько Любим Олександрович — блискучий публіцист, перекладач, письменник, а нині його діти Олександр та Марія роблять свій внесок у розвиток сучасної української публіцистики.
І кожного разу книжки та статті усіх поколінь цієї родини порушують болючі питання розвитку української культури, ролі інтелектуальної еліти в політичних процесах. 

Наприкінці 1980-х я чергував на випускові обласної молодіжної газети, у якій тоді працював. І в матеріалі молодого журналіста Володимира Данилюка із захопленням прочитав нові факти про життя уславленого радянського розвідника Миколи Кузнецова. Оце так удача!..
Але волинський читач доступу до журналістської сенсації тоді так і не отримав. Бо цензор (була у комуністичні часи в друкарнях така посада!) зіслався на отримані ним нові службові вказівки.