12 червня 2019 року, коли мені з невеличкою групою колег пощастило побувати в багатьох науково-виробничих підрозділах Державного підприємства «Конструкторське бюро «Південне» імені М.К. Янгеля, тут перебували з візитом майже 20 так званих політичних радників із посольств країн-членів Євросоюзу. Тобто в янгелівців та їхніх сусідів — ДП «Південмаш» імені О.М. Макарова, які розташовані в місті Дніпро, є чим цікавитися іноземцям. 

Останнім часом на Тернопільщині у громадах запрацювали два нові музеї, а один зуміли відновити. Факт, звісно, приємний з огляду на те, що під час децентралізації в багатьох ОТГ перейнялися радше оптимізацією в галузі культури, закриттям сільських клубів чи бібліотек. А ось у селищі Залізці нинішній рік зустрічали з новиною, яка викликала задоволення і додала радощів: сільський краєзнавчий музей було внесено в перелік музеїв, що є державною власністю та належать до державної частини музейного фонду України.

Напередодні повномасштабної війни я побував в Авдіївці Донецької області. Зустрічався  із захисниками промзони — бійцями 25 окремої Січеславської повітрянодесантної бригади (25 ОПДБр), спілкувався з керівництвом місцевої військово-цивільної адміністрації. Її глава Віталій Барабаш, пам’ятаю, оптимістично розповідав про великі плани міста на 2022 рік, а його заступник Євген Удовенко показав, як Авдіївка чепуриться. Особливо сподобалася мені оновлена найкраща в області школа №2, до оснащення якої долучилася Литовська Республіка і яку урочисто відкрили 2021-го.

Вже сто днів триває ця руйнівна, кровопролитна, нічим не спровокована Україною війна. І весь цей час, щоденно й цілодобово, в її епіцентрі – українські журналісти. Наражаючись на реальні загрози для життя, вони ведуть безперервний про неї репортаж, демонструючи не тільки високі патріотичні почуття, а й зразки сміливості, мужності, відданості своїм професійним обов`язкам.
Трохи більше місяця тому стало відомо, що всім їм Рада Пулітцерівської премії присудила особливу відзнаку – «За відвагу і відданість правді». 

«Ну, ти же панімаєш, што здєсь тєпєрь навсєгда будєт ілі расія ілі атамная бомба!», — вдалася до останнього аргументу чиновниця ОРДО, схиляючи одну з наших колег до співпраці з окупантами. Про тиск та інші моторошні реалії нині окупованої рашистами південної частини Донеччини колега розповіла, вирвавшсь звідти, і з великими труднощами (аж через рф з його фсб) таки виїхала в Україну.

Полтавський дендропарк — єдиний у місті заповідний об’єкт національного рівня — називають одним із чудес обласного центру, своєрідною його візитівкою. До війни тут майже щодня було людно і весело, його відвідували сім’ями, особливо у вихідні. Діти й дорослі робили селфі біля оригінальних дерев’яних скульптур, які на його алеях розмістили майстри відокремленого підрозділу закладу.
Нині частина працівників зі зброєю в руках захищають країну, а в парку тимчасово не проводять міських розважальних заходів, фестивалів і показів мод.

Кожна дитина має право рости у вільній країні, а коли виросте, жити таким життям, яким хоче. Без примусу і пригноблення. Ці слова Президента України Володимира Зеленського з його звернення з нагоди Міжнародного дня захисту дітей беззаперечно підтримають у кожній цивілізованій країні. Але росія до таких не належить.
Розпочавши неспровоковану й невмотивовану повномасштабну війну проти нашої держави, агресор продовжує йти кривавим шляхом знищення української ідентичності. Окупант убиває українців, нищить культурну спадщину українців, проводить злочинну політику депортації українців, силоміць вивозить і дорослих, і дітей.

«За два дні до війни наш міністр оборони спілкувався з міністром оборони білорусі. І вони запевняли, що ні в якому разі цього не буде», — розповідає  Олексій Данілов, чому влада не чекала нападу з боку сусідньої білорусі.
І додає: «Наш головний прикордонник за день спілкувався з головним прикордонником білорусі. Він каже: навіть не думайте собі, що ми в цьому будемо  брати  участь, що з нашої території на вас хтось піде. Але вони  пішли не тільки з цього боку, вони  пішли по всьому кордону».

Рівнянка Олена Бубен однією з перших отримала допомогу від ООН у вигляді 5 кілограмів борошна вищого ґатунку. «Пиріжки, млинці, вареники. Дякую за все. Пенсія невелика, а комунпослуги звикла оплачувати вчасно, ліки теж треба купити. Борошно зайвим не буде: сьогодні ж приготую млинців для онуків».
27 травня в Рівному розпочали видавати борошно — 5 кілограмів в одні руки. Але не для всіх. Ідеться насамперед про пільгові категорії жителів громади. 

В останні дні травня на Полтавщині відновив роботу мобільний пункт прий­мання небезпечних відходів, так званий екобус, який не працював від початку повномасштабного вторгнення росії. Раніше він обслуговував населення майже безперебійно. За два роки його роботи тільки в Полтаві громадяни здали  9 тонн відпрацьованих батарейок, 44 тисячі люмінесцентних ламп і 2500 термометрів. За цей час жителі громад області позбулися майже 2700 кілограмів батарейок, 22 551 люмінесцентної лампи та більш як 300 термометрів.