Про відважного воїна часів Другої світової Володимира Майборського нині згадують дедалі рідше. То колись у його мальовничі Зіньки на Хмельниччині приїжджали юні слідопити, щоб подивитися на живу легенду, воїни дивізії, у якій воював, невгамовні журналісти. Не те тепер. Інтерес до його подвигу, на жаль, слабшає. 

Мир. Таке коротке слово, але з таким глибоким змістом. І це розуміємо не лише ми, дорослі, а й наші діти, особливо нині, коли мир для українців такий бажаний. Коли для нашої держави це питання надзвичайно актуальне й болюче. Коли українські захисники боронять незалежність Батьківщини, а патріоти не втомлюються закликати націю до об’єднання. У такі часи цінні всі ініціативи, які реалізують зокрема завдяки міжнародним партнерам України. Проєкти сприяють посиленню взаєморозуміння в суспільстві між усіма його представниками, починаючи з наймолодших. Це ніби пошук однодумців, що мають спільні цінності, які вони разом понесуть у доросле життя, стаючи міцними цеглинками толерантних і згуртованих громад, отже й суспільства загалом. 

Виставка із символічною назвою «Два крила» працює у відділі мистецтв Полтавської обласної універсальної наукової бібліотеки імені І.П. Котляревського. Ініціювала її за підтримки департаменту культури і туризму Полтавської облдержадміністрації комунальна установа «Обласний центр народної творчості та культурно-освітньої роботи» Полтавської обласної ради.

Осередком духовності, колискою народних талантів у різних царинах народного мистецтва на Закарпатті завжди був і ще залишається обласний організаційно-методичний центр культури. Створений 1945 року відразу після приєднання краю до України, він пройшов різні етапи розвитку. Нині тут концентруються всі функції, які допомагають існувати й розвиватися народній культурі. Торік центр відзначив 75-річчя. Але нині, вже через рік після гучних ювілейних святкувань, може перестати існувати. Ситуацію з’ясовував кореспондент «Урядового кур’єра».

27-річний Роман пройшов шлях від командира взводу до командира механізованого батальйону 14 омбр імені князя Романа Великого, куди прийшов служити 2015-го після закінчення Львівської академії Сухопутних військ. За шість років на шляху офіцера було чимало поворотів: змінювалися підрозділи, звання, фронтові населені пункти, які він із побратимами захищав, — маріупольський  напрямок, Мар’їнка, Новозванівка, Кримське, Причепилівка, де від наших позицій до окупованого Жолобка — лічені метри. Але незмінними лишилися бажання перемоги України і вміння працювати над собою. 

Щойно Україна проголосила відновлення державності, в Тернополі  при палаці культури тодішнього виробничого об’єднання «Ватра» поставили за мету створити камерний оркестр. За його організацію взявся Василь Феленчак. 1991 року маестро провів перші репетиції музичного колективу, в назву якого виніс слово «Галицький». Та економічна криза тих років позначилася й на житті оркестру. Здавалося, що ось-ось він зіграє прощальний концерт. Але добре, що в обласному центрі збагнули, що такий оркестр не можна втрачати: 2003 року на сесії Тернопільської міської ради депутати надали йому статус муніципального.

Оспівана в піснях, повільно й тихо плине Вільшанка. Стою на березі й не можу надихатися її густим осіннім ароматом, який огортає все навколо. Сонце ще тільки сходить, розтоплюючи вранішні хмари та рожевий туман, вихоплюючи зі ще зеленої берегової рослинності яскраво-золоті кольори беріз. Застиг у човні далекий рибалка, ніби хтось намалював його для повної реалістичності пейзажу.

Напередодні Покрови Пресвятої Богородиці знайомі з Василькова запросили на вшанування пам’яті їхнього побратима Дмитра Гончаренка, який народився 14 жовтня 1986 року і став першим у місті Героєм України, який загинув на російсько-українській війні. Звісно, не міг відмовити землякам, бо вважаю своїм журналістським обов’язком розказувати читачам «Урядового кур’єра» про хоробрих синів і дочок України, які воювали, а надто тих, хто загинув, захищаючи Батьківщину. Окрім волонтерства, Дмитро Гончаренко був одним зі співзасновників громадської організації «Відсіч», яка активно працює у Василькові.

Питання стану радіоактивного забруднення довкілля залишається болючим для населення України. Трагічні події квітня 1986 року, які завдали значної шкоди довкіллю та негативно позначилися на здоров’ї людей, настільки глибоко закарбувалися в нашій свідомості, що їх відлуння й досі відчувається щовесни, коли до організацій гідрометслужби надходить багато стурбованих запитів щодо радіаційної ситуації у країні. Необхідно визнати, що така стурбованість не завжди буває безпідставною. 

Візит в Україну міністра оборони США Ллойда Остіна — важлива подія, яка стала продовженням діалогу, розпочатого під час візиту Президента Володимира Зеленського у Вашингтон у серпні 2021 року. Саме тоді було започатковано новий етап стратегічного оборонного партнерства між нашою державою та Сполученими Штатами. На цьому наголосив міністр оборони Андрій Таран під час спільного брифінгу з американським колегою у вітчизняному оборонному відомстві.