Суспільство

На початку року нейрохірурга академіка НАМН Віталія Цимбалюка обрали президентом Академії медичних наук. Хто відстежував перебіг тих подій, знає, що передвиборний процес видався, м’яко кажучи, бурхливим. Утім, попри спробу провокацій та зриву виборів, медакадемія таки обрала нового керівника. Віталій ЦИМБАЛЮК розповів кореспондентові «УК», чому частину наукових напрямів доведеться скоротити, з якими новими викликами зіштовхнулися фахівці академії та як розвивати науку в умовах урізаного бюджету. 

Про таких, як учитель трудового навчання Сергій Марущенко, кажуть: має не тільки золоті руки, а й таку саму голову. Йому 44 роки, з яких 23 — педагогічний стаж. Нині викладає трудове навчання у сумській школі №15, а ще разом з учнями допомагає тим, кому це особливо потрібно, — бійцям АТО. Сергій Іванович показує невеличкий пристрій вагою близько 150 грамів, який за потреби можна скласти в мініатюрний прямокутник розміром трохи більшим, ніж звичайний портсигар, і покласти в кишеню. Це міні-пічка «Сумчанка». Щоправда, на промисловий потік цей винахід поставити не вдалося, а ось разом з учнями його автор виготовив понад 300 одиниць цього зручного у користуванні пристрою. Вистачить 5—6 сухих шишок чи жменьки трісок, щоб склянка води на ньому закипіла за три хвилини. 

Не стало Дмитра Михайловича Гнатюка… Ці слова мого старшого товариша народного артиста співака Анатолія Мокренка, що пролунали в мобільній слухавці, наче зависли посеред  телефонного простору. І хоч зрозумів про непоправну втрату, єство не сприймало новини: попри поважний вік і хворобу, які останнім часом обсіли Дмитра Михайловича, швидкоплинність життя, інші невблаганні чинники… Як же так? Наче зовсім недавно бачилися в Києві, на фестивалі «Боромля» у Тростянці, говорили по телефону — Дмитро Михайлович бадьорився з усіх сил, навіть жартував. 

Кілька днів тому замість традиційного післясадківського «мамо, погуляймо ще трішечки на майданчику» почула від молодшого сина, що йому негайно треба додому, бо має вкрай важливе завдання — підготувати щось на згадку солдатові. Садочок, як з’ясувалося, ладнав святкову посилку для бійців у зону АТО. Фарби, пензлики, папір миттю з’явилися на столі. З неоковирних, на перший погляд, рухів пензликом вималювалися зайчик і крашанка. Простим олівцем підписав: «Назар, 6 років». Вгорі на аркуші — святкове «Христос Воскрес!» Перепитав, навіщо придумали знак оклику і чи отримає відповідь від бійця. Наступного дня з хвилюванням син віддав малюнок разом із солодощами завідувачці садка, запитавши, чи встигне посилка до свята потрапити солдатові. 

Чимало батьків зазвичай переконані, що в дітей немає проблем. А те, що турбує їхніх синів і дочок, вважають смішним і несуттєвим. Тож добре, коли поруч із дитиною в ці моменти все-таки є той, хто вислухає, підтримає й порадить: інші родичі, друзі, небайдужі вчителі чи вихователі. Проте буває, що проблема криється у самій родині або у школі, і тоді розповісти про неї незнайомцеві буває легше, ніж комусь близькому. Саме тоді стане в пригоді телефон Національної дитячої «гарячої лінії» — 8 800 500 225, яка з 2013 року працює при громадській організації «Ла Страда—Україна». Оператори повідомили, що дзвінків на цей телефон завжди багато. Насамперед розповідають про стосунки з батьками, непорозуміння з однолітками чи вчителями. Тобто про типові проблеми, напевно, усіх дітей і підлітків. Але два роки тому, після анексії Криму і з початку антитерористичної операції на сході України, на «гарячій лінії» з’явилися нові абоненти із болючими й зовсім недитячими проблемами. 

Років із десять тому поверталася з автобусного туру Європою. «А я додому вперше за багато років, — поділилася жінка, що сиділа поруч. — Поїхала в Італію на заробітки, коли донька йшла в перший клас. Спочатку працювала нелегально, тож виїхати не могла. Тільки й чула її голос по телефону. А тепер ось їду до неї на випускний…» Так ми разом із Зоряною й проплакали до самісінького Львова (ані змоги спілкуватися через скайп, ані інших цифрових технологій тоді в Україні не було). Мама-трудівниця дуже тривожилася: чи ж прийдуть зустріти її донька й чоловік? І прикладала до серця їхні фотографії… Вони прийшли: обійми, сльози, поцілунки. 

Якщо ми погодимося, що Крим не наш, потім — що Донбас чужий… Шлях віддавати — неправильний. Просто забрати — теж. Ми маємо знати, де наше і чому воно наше. У багатовіковій історії України Крим — її невід’ємна частина історично, географічно, економічно. Українське суспільство має зрозуміти, що всі землі, які належать до складу України, — це українська територія. 

Багаторічні спостереження, які  вже нікого не дивують і не хвилюють: що далі трагічні події, пов’язані з аварією на ЧАЕС, то помітніше зниження інтересу суспільства і влади до її наслідків. І це, на жаль, попри те, що жорсткі прогнози американського професора Роберта Гейла (які він висловлював ще 1986 року) давно підтверджує сувора дійсність стрімким збільшенням в Україні смертності, зростанням ракових і серцево-судинних захворювань та  загрозливих патологій  у вагітних жінок  і  новонароджених. У бесіді з науковцем-ядерником Володимиром  ТОКАРЕВСЬКИМ  ми, звісно, не торкалися  цих соціальних проблем, хоча вони дуже гострі. Розмова йшла навколо  не менш актуальної  тенденції, що очевидна й тісно пов’язана з питаннями охорони здоров’я нації: майже цілковитої втрати інтересу влади  до техногенних і екологічних проблем  30-кілометрової зони ЧАЕС.

Одинадцятого травня незаконно засудженій у Росії українській героїні Надії Савченко має виповнитися 35 років. Однак цей день народження вона навряд чи святкуватиме вдома. Учора адвокат кремлівської бранки Микола Полозов заявив, що екстрадиція українки на Батьківщину відбудеться найімовірніше наприкінці літа. Він повідомив: разом із підзахисною у п’ятницю закінчать оформлення пакета документів для передачі ув’язненої на Батьківщину. «За конвенцією про видачу Мін’юст запитуючої сторони направляє до запитуваної пакет документів. Запитувана зобов’язана з’ясувати в екстрадованої особи, чи згодна вона їхати, чи не загрожує їй що-небудь у цій країні», — пояснив він тюремну бюрократію. 

В українській Конституції зазначено, що кожна людина, незалежно від її майнового стану, має право на захист. Оскільки протягом 20 років наша держава не забезпечувала такого права українцям, які не могли найняти платного адвоката, ми мали великі проблеми із захистом прав людини. Торік уряд спільно з Мін’юстом і партнерами розпочав великий соціальний проект, у межах якого в країні було відкрито 100 центрів безплатної правової допомоги. Нині в них приблизно 5 тисяч працівників і адвокатів, які надають безплатну правову допомогу малозабезпеченим, пенсіонерам, інвалідам, учасникам АТО тощо. Лише за неповних сім місяців роботи центрів понад 100 тисяч українців отримали таку допомогу. Здебільшого адвокати в інтересах цих людей зверталися в суди, де вигравали справи. 

Чергову хвилю розширення кордонів національних природних парків ініціювало Українське товариство охорони птахів. Екологічний проект втілюють під гаслом збереження карпатських пралісів. Він передбачає суттєве збільшення площі дев’яти НПП у Чернівецькій, Івано-Франківській, Львівській та Закарпатській областях за допомогою експлуатаційних лісів державних лісгоспів, щоб перетворити їх на зону гармонійного хаосу. 

Ніде правди діти: на Волині існує проблема залучення добровольців на службу в Збройних силах України. З-поміж ключових пересторог — чинник 14-ї бригади, бійці якої тривалий час перебувають на сході, відлуння ситуації з її попередницею 51-ю бригадою, що зазнала значних бойових втрат протягом 2014—2015 років. Окрему роль відіграє сусідство з Польщею та Білоруссю, на територіях яких частина волинян має непогані заробітки. Плюс бурштинові копанки нашої області та Рівненщини зі швидкими та легкими кримінальними грішми, до яких краяни ой які ласі. Тож ситуація, м’яко кажучи, непроста.